Фентезі, яке неможливо ігнорувати

Сьогодні зранку я завершила читання міського фентезі, яке просто не могло залишити байдужою. Може, це через місто, де відбуваються всі події, а, може, й через сам сюжет з героями, яких я полюбила з перших сторінок. 

Не тягтиму відьмака, ой, тобто, кота за хвіст, і розкажу, що ж це за книга (хоча, може ви вже й здогадалися?...)
Мова йде про "Вартових міста каштанів" Аврори Лимонової. 

Історія дійсно неймовірна й дивовижна. Всі описи настільки реалістичні, що подекуди ставало моторошно та троооошечки гидко (ну вибачте, нечисть вона така). То ж порада - не читайте 7 розділ ввечері - спокою вночі точно не буде. 

Окремий кайф для мене, це опис улюблених місць Києва. Якщо ви ще не бували тут - сміливо можете використовувати Вартових замість путівника історичними місцями столиці) 

Герої мені теж дуже й дуже сподобалися. Я прискіпливий та нудний читач - ненавиджу, коли хтось чинить як останній йолоп просто тому що автор не знайшов інших варіантів. Тут такого не було, хоча інколи й хотілося тріснути Дара по його сріблястій макітрі. 

Ярина виявилася сміливою, хоча й трохи сором'язливою дівчиною) Вона з тих, хто за інших готовий життя віддати, а для себе не може й серветок попросити. 

Ще один герой, якого я не могла оминути увагою - це відьмацький хвіст. Він неначе дороговказ, який відкриває всі таємниці настрою Вартового, навіть якщо той вперто удає байдужість.

Дуже хочу подякувати Аврорі за неймовірне занурення у світ української міфології, майстерно поєднаний з сучасними технологіями (це, до речі, варто запам'ятати - ще згодиться, якщо все ж вирішите зазирнути!)

Не можу й не оминути увагою те, що ця історію потрапила мені на очі саме зараз. Хоча ні, брешу - в бібліотеці вона в мене вже з початку конкурсу "Супергерой поруч", але лише тепер я чомусь наважилася відкрити її. Напевно, це доля, бо вже довгенько виношувала ідею про міське фентезі з Охоронницею. До речі, саме вона й стане моєю героїнею в оповіданні до Гелловіну (поки воно в процесі, то ж скоро й ви його побачите). Вартові ж неначе стали тим самим поштовхом у груди, який не залишив сумнівів - треба писати, випадковості не випадкові.

Ну а обкладинка до майбутнього вже перед вами)))
Сподіваюся, буде цікаво) 

п.с. А, і ще! Забула сказати, що в деяких моментах я вперше оцінила можливість на Букнеті напряму спілкуватися з авторами - почуття так і вирували)))) Особливо під час поцілунку)) Якого?... зазирніть і дізнаєтеся)))