Привіт! 

Вирішила поділитись новиною, що у книги "Астаро. Східний Ліс" з'явився буктрейлер))) 

Хочу подякувати за допомогу Juli Pensil, з якою ми довго радились, обирали кадри, музику, обговорювали всі нюанси. І так - відео вийшло таким, яким я малювала його в уяві. Переглядаю вже бозна-який раз, радію подібно малій дитині. Дуже люблю дивитись буктрейлери до книг, і частенько саме завдяки цьому обираю, які електронні книги почитати) ❣️

Запрошую до перегляду! Також на моєму Ютуб-каналі є й інші буктрейлери до моїх книг (якщо раптом зацікавить, чекаю в гості) - переходьте за посиланням ❤️

(тут додаю візуалізацію персонажів♥️ Більше картинок ви зможете побачити на моїй сторіночці в Інстаграм)

А ще я якраз опублікувала оновлення "Астаро. Східний Ліс", і за традицією, ділюсь тут шматочком уривочка:

"Те, що вони зв'язані, ставило в скрутне становище, хоча цілком логічне. Котрому господарю сподобаються злодії, що крадькома намагались залізти в його житло? Те, що їх всього лиш приспали (дію білого порошку Медісон зрозуміла вірно), а не довели до смерті, вселяло надію, що не все ще втрачено. Ось вони зараз все пояснять, і їх відпустять на волю...

Якби ж не так! Немов здогадуючись, що полонені при тямі, господар хатини вирішив показати себе. Згори почулось скрипіння (ну, можливо, то просто хитались сходи), і от велетенська трішки згорблена постать із саморобним ліхтариком в руках постала перед ними.

- Ну що, очунялись вже? Отже, можна починати допит, - із неприхованою злорадністю зазвучав голос.

Коли промінчик світла досяг очей Медісон, і вона побачила ту істоту, то мимоволі відсахнулась. Тоненькі ниточки страху, що сковували її весь вчорашній день, знову озвались колючим переляком, що потроху огортав її тіло. То була жінка, закутана в якийсь плащ чи балахон. Він був довгим і здається, темнуватого забарвлення, від чого ні ніг, ні взуття її видно не було. Ще однією деталлю одягу був пояс із вишитим узором, що облягав талію. Щодо статури, то очевидно була середнього зросту, не повнувата і не худа, на голові стримів капюшон. А з під нього вибивалось досить довге біляве волосся, заплетене в безліч звичайних кісок.

- Хто ви такі і чого сюди приперлись? - жіночка прискіпливо оглядала всіх, наче бажаючи зазирнути в душу.

Підвладна внутрішнім почуттям, Медісон роззирнулась у пошуках розжареної печі, ну або на худий кінець, залізного величезного котла. Чомусь уява малювала їй обриси страшнючої відьми із одним зубом та старечою поставою, прямо як в тих європейських казках. Чаклунка там ще в печі дітей малих заживо варила та їла. Як її? Баба Яга, здається...

Отвору, що слугував би піччю, не було, зате котел був. Розміщувався він десь позаду за спиною господарки, і тихе булькотіння доносилось звідти.

- Взагалі-то, це наше запитання, яке я ось мав намір озвучити, - ховаючи переляк, відгукнувся Еліот.

- Значить так, - вона войовниче поставила руки в боки, - запитання тут ставлю я! Чи може, мені примусити вас заговорити?

- Ми подорожні. Трохи заблукали і натрапили на ваше житло... Може, якщо на те буде Ваша ласка, підкажете нам дорогу до міста? - осівшим голосом почала було Діана, що миттєво оклигала від владного тону. Щоб підсилити ефект і Еліот, і Медісон, не змовляючись, судомно закивали на знак підтвердження.

- Ні! Чуття підказує, що брешете! А брехунів я ой як не люблю! Мою хатину тут мало хто помічає, а якщо й так, то не хочуть гостювати... Нормальні цим лісом не блукають...

- Ну, а ми ось заблукали! Нехай буде, ми ненормальні! А що з лісом не так? - Еліоту уривався терпець. Невже цій карзі так важко їм повірити? Хоча... Судячи з її вигляду, манер, та й усього, що оточувало його довкола - те, що в неї "не всі вдома" ставало щораз більше очевидним.

- Бачу, ти найсміливіший. Отже, першим відповіси за нахабність, - швидко провела розподіл господиня. - А до вас я звертаюсь востаннє: хто вас підіслав? Пихатий маршал Телоніус? Литійці? А може, ви з Темної Армії?

- Ми не знаємо про що Ви, чесно, - в оборонну позицію долучилась і Медісон. - Моя подруга говорить правду. Нам би лиш вибратись звідси...

- Ха-ха, взяла вам і повірила! Знаю, що Темні так просто не здаються, - стояла на своєму жінка. На щастя, вона не помітила дивних перемовин між "жертвами", а все ще гордилась своєю перевагою. - Ану, давай ти! Покажи, що вмієш! Яви свою магію!

- Я??? - здивуванню Еліота не було меж. - А вам не здається, що ви вже зовсім "поїхали", пані відьмо? Яка, в біса, магія?

- Я не відьма! - викрикнула вона так, що аж у вухах задзвеніло. Навіть все приміщення, здавалось, тремтить, відчуваючи небувалу злість"...

Що думаєте? Ким може бути та відьма? І чи виплутаються герої зі складної ситуації? Ласкаво прошу до прочитання))) Гарного усім настрою та хороших книг!❤️❤️❤️