Доля підіграє :-) фрагмент розділу Прірва між нами

Вітаю!

Ласкаво прошу на оглядини та до читання моєї історії. Новий розділ ПРІРВА МІЖ НАМИ  вже на Букнет та чекає на своїх читачів!!! 

Сьогоднішній слоган:"Як знайти ту, яка не хоче, аби її шукали? Відповідь: Доля підіграє..." 

Жанр: Сучасний любовний роман, Романтична еротика з поозначкою 18+

Фрагмент для прочитання:

У здоровезному конференц-залі зібралися сотні людей, які налаштовувалися слухати провідних спеціалістів та забудовників з всієї країни. Всі вони шумно всідалися на заздалегідь розставлені рядами стільці, час від часу споглядаючи на імпровізовану сцену, де були розставлені столи та таблички з іменами спікерів на сьогодні.

Горін знайшов своє прізвище поруч із Костею та всівшись за стіл, відкрив пляшку мінеральної води, яка допомогла втамувати спрагу та прополоскати горло від непритаманної йому сухості. Пляшка знову опинилася на столі, а Макс, аби не брати з друга приклад та не втупитися в гаджет, віддавши усю увагу соціальним мережам, - просто роздивлявся людей та заглядав в обличчя тих, хто саме заходив до конференц-залу.

Невідомо скільки людей пройшло повз його очі, але чоловік різко стрепенувся коли побачив дівчину з довгим чорнявим волоссям, високо підібраним у хвостик. Він не міг повірити своїм очам, адже це була його знайома незнайомка, яка останній тиждень не виходила у нього з голови. Серце прискорено затріпотало, а зіниці звузилися, по хижому слідкуючи за кожним кроком своєї здобичі.

Вдягнена у широкі, болотяного кольору брюки та в коричневу сорочку, яка добре підходила діловому стилю, Катя невимушено посміхалася своїй знайомій з якою й завітала на це дійство. Вона була такою простою, безтурботною, життєрадісною, зовсім не тією, що була на даху висотки. Він би сказав, що зараз дівчина була повною протилежністю тієї насупленої п’янчуги, що так сколихнула його світ.

Вона, ніби світилася з середини, даруючи своє світло прохожим, а Горін з жадібністю випивав це світло, неначе воно було призначене тільки для нього. Ох, тепер він її точно не відпустить, таку чарівну, тендітну та прекрасну, таку цікаву та яскраву для нього особистість.

Хіба це не сама доля прийняла участь у їхній історії, яка тільки розпочиналася, хіба не вона підштовхнула їх один до одного, і вже втретє?

- Ти, що примару побачив? – запитав Костя впіймавши друга в заціпенінні та зиркнувши в ту сторону, куди влипнули заворожені очиська його начальника.

- Що? – на секунду Макс відволікся від своєї цілі та перепитав, бо пропустив повз вуха запитання з боку Воронова.

- Кажу: ти там знайомого побачив, чи що?

- Ні, - неначе нічого важливого, відповів Горін, - Не зважай, - а сам продовжив слідкувати за дівчам, час від часу ненав’язливо повертаючи голову у напрямку, що тягнув його погляд магнітом.

Час йшов, люди збиралися, а Катя все ніяк не дивилася у його бік, весело щебетала та посміхалася до своєї знайомої, але, коли в процесі тієї веселої розмови дівчина кинула погляд на імпровізовану сцену та подивилася на стіл за яким сидів Горін, - її обличчя відразу змінилося.

Очі темноволосої красуні з яскравих моментально стали траурно-понурими, а емоції неочікуваності та страху замайоріли на обличчі не в змозі приховувати своєї суті. Чомусь Горіну здалося, що там, в глибині тих очей, він побачив презирство та зневагу, але все ніяк не міг зрозуміти такої реакції, адже не все було так погано між ними за ті хвилини спілкування удвох.

Від подібних думок у нього навіть кольнуло в середині, але чоловік не перестав дивитися на дівчину та шулікою слідкувати за її діями, що під емоціями набирали непередбачуваних обертів. Катя різко вийшла від свого ступору та під відверте нерозуміння своєї знайомої, поспішно зібравши свої речі, не озираючись рвонула до дверей, неначе її переслідував маніяк.

Можливо Горін і не був таким, але він не збирався просто сидіти та чекати, що доля знову їх колись зведе разом. Треба було діяти негайно, не витрачаючи й зайвої секунди. Окрилений та цілеспрямований, вже в передчутті впіймати чарівну незнайомку, Макс різко встав зі стільця, так, що той навіть рипнув під ним, притягуючи до чоловіка зайву увагу.

- Стій, - ухопив Костя друга за руку не розуміючи куди той підірвався. Конференція з хвилини на хвилину повинна була початися. – Ти куди зібрався?

- Мені потрібно вийти, - вирвав руку Горін та слідом кинув скупе пояснення не бажаючи бодай щось розповідати Кості. - Непередбачувані обставини, - говорив до чоловіка, а сам був прикутий очима до втікачки.

- Тобі скоро виступати, Горін! – незадоволення так і випирало з Воронова, проявляючись яскравими емоціями на обличчі. – Ти вирішив мене кидонути перед самим початком?

- Я впевнений, що ти добре з цим впораєшся, - сухо та діловито відповів Макс, давши своєму заміснику зрозуміти, що назад він повертатися не збирається. Тим паче, що у генерального з самого початку не було бажання приймати у цьому участь. - Окрім тебе, нема кому. Вважай, що це твоя хвилина слави, - швидко похлопав по плечу друга та рвонув у напрямку дверей за яким нещодавно розчинилася дівчина, яку він бажав наздогнати.

За цим видовищем наглядали організатори, які, як і більшість, нічого не розуміли, і навіть Костя розвів руками, коли його жестами перепитали “що сталося?”. А в цей час Горін, пришвидшивши свій хід, скорочував відстань та настигав втікачку, яка уперто покидала стіни виставкового центру.

- Катя, - гукнув Макс та вона не обернулася. – Катя! – ще голосніше не збавляючи ходу, і на цей раз окрик імені дійшов до своєї володарки.

- Так, - відгукнулася дівчина на своє ім’я та повернулася до Горіна, який поспішно її доганяв.

Відстань між ними скоротилася до метра і коли чоловік дістався своєї цілі, то задоволено видихнув, вже відчуваючи присмак задоволення від їхнього спілкування.

- Привіт, - розлився у своїй найщирішій посмішці кинувши оком на бейдж для гостей, на якому було написано: “Катерина Наумова”.

- Вибачте, - здивовано подивилася вона на чоловіка, не розуміючи що від неї хочуть, - а ми знайомі?

Від подібного запитання Горін знітився та не повірив власним вухам, адже ще декілька хвилин тому наглядав за нею, і чомусь був впевнений, що вона відреагувала втечею через те, що побачила та згадала саме його. А тут такий казус.

- Макс Горін, - почав перераховувати ключові слова, - ніч, висотка, пляшка та дірка в паркані.

- Ой, - вискочило з дівчини разом із різко відкритими зіницями, що нервово закліпали від здивування, і ось тепер Макс зрозумів, що момент коли все склалося настав саме зараз, а не тоді, коли вона тікала від незрозуміло чого, чи невідомо кого. Катя знітилася та ніби не могла поворухнутися, роздивляючись обличчя чоловіка, що тільки радів цьому.

До зустрічі на сторінках книги аби смакувати цікаіве продовження ))))