Декілька днів тому натрапила на флешмоб від Мар'яни Долі " Перше знайомство", але оскільки не було вільної часини, то не випадало написати. Час з'явився, тому презентую сцену першого знайомства Андрія і Поліни з мого романуХай буде світло

Тут двері кав’ярні відчинилися, впускаючи всередину високого статного чоловіка. Поліна глянула на нього і раптом зрозуміла, що пропала. Загубилася в його зелених очах, якими він подивився просто на неї. Побачивши, що чоловік йде до них, Поліна подумала було, що це їй тільки здалося і  чоловік пройде далі – до вільного столику. Дівчина ладна вже була панікувати і у неї промайнула думка, що вона вже божеволіє. Але ж ні, він попрямував прямо до них швидкими кроками і зупинився прямо перед Юхимом Івановичем.

Тепер Поліна могла його роздивитися. Чоловіку було десь трішки за тридцять. Може до тридцяти п’яти. Біляве волосся гармонійно поєднувалося з зеленими очима, міцно стиснутими, гарно окресленими губами і вольовим підборіддям. Все це надавало чоловічому обличчю суворої чоловічої краси. Міцна статура тіла чоловіка відразу сподобалась дівчині, і навіть під пальто було видно сталеві м’язи на плечах. В усій його поставі було видно якусь грацію, можна сказати грацію пантери перед стрибком, хоча чоловік і був високого зросту та не маленьких габаритів. Поліна відзначила про себе, що це мабуть хтось із колег Юхима Івановича. Потім її здогадка підтвердилася. Чоловік заговорив і дівчина, як кішка закрила очі від задоволення, тому що його голос був густим, оксамитовим баритоном, який зачаровував, його хотілося слухати і слухати.

- Ось ви де! - Мовив чоловік, звертаючись до Юхима Івановича. – Я вас шукав, спочатку у суді, але мені сказали що ви в прокуратурі, тож довелося побігати і якби черговий не сказав, що ви поїхали додому, я б не вловив вже вас, довелося б завітати до вас, пане адвокат. – З посмішкою сказав він.

- Привітайся Андрію з чарівною панянкою! – Звернувся до нього Юхим Іванович з усмішкою. – Ми тут тістечками бавимося.

Лише тепер той, кого назвали Андрієм, перевів погляд на дівчину і Полінине серце тихо тенькнуло, обірвалося і покотилося кудись у п’яти. В неї аж дух забило від захвату. В горлі пересохло. А коли Андрій привітався, вона не змогла нічого відповісти і тільки кивнула йому у відповідь.

- Добрий день, панянко! – Андрій привітався з дівчиною, як того хотів Юхим Іванович. – Ви завжди ходите до кав’ярні на тістечка з одруженими чоловіками? – Після привітання запитав уїдливо Андрій.

На Поліну наче вилили відро холодної води. Було відчуття падіння в холодну і мокру калюжу. У дівчини пришвидшився пульс і звузилися очі.

- Не ваша, собача справа, ЮНАЧЕ. – Прошипіла Поліна.

Якщо ж історія вас зацікавила, то кометуйте і ставте зірочки. Автору буде дуже приємно. Підписуйтесь щоб не пропустити і дещиці з роману Андрія та Поліни.