Який цікавий флешмоб запропонувала Мар'яна Доля

Я не втрималась та вирішила розповісти найнезвичнішу історію знайомства головних героїв з роману Поза влогом

Саймон лише хотів вчасно встигнути дістатися на пари в університет. Та взяв на деякий час... гаразд, скажу як є, вкрав скутер.
Ну, не знав він, що це був транспорт вчительки на урок до якої він поспішав.

- Чи бачите, Саймоне Совенко, - вона виділила твердо ім'я хлопця. - Сьогодні я повинна була на першому уроці вести у вас політекономію. Але не змогла вчасно потрапити на урок.

Вона зробила паузу, і блондин вирішив, що йому варто щось відповісти на це.

- Ну, я теж трохи запізнився, - знизав він плечима. - Тому, не бачу в цьому проблеми. Зате, ми добре познайомилися з однокурсниками.

- Бачила, - вчителька простягнула телефон, на якому була відкрита його сторінка, де рясніли фотографії з однокурсниками.

- Але, чому ж, Ви мене викликали? - все ще не розумів хлопець.

- Вас лише це цікавить? - брюнетка невдоволено поморщила носика. - Може, спитеєте, чому я запізнилася?

- Не думаю, що це в моїй компетенції, - знизав плечима хлопець. - Але, якщо для Вас це так важливо, скажіть, будь ласка, чому ви спізнилися.

Саймон насторожився. Він відчував підступ в цій розмові. Але все ще не розумів всієї суті, яку хотіла донести до нього вчителька.

- Через те, що в деяких у голові вітер гуляє, - її обличчя напружилося, а очі продовжували свердлити хлопця. - Скажіть, будь ласка, вам це нічого не нагадує?

Вона простягла Саймону долоню, на якій лежали ключі з брелоком у вигляді червоної туфельки.

У хлопця всередині все похололо. Це були ті самі ключі, які він помітив у скутері. Але, невже, ця вчителька його власниця? Не буває ж так. Чи, буває?

Він мовчки стояв, не відриваючи погляду від туфельки.

- Впізнав, нахаба? - брюнетка кинула ключі на стіл та зробила крок у бік хлопця.

Саймон мимоволі позадкував. Вчителька була настільки напружена, що, здавалося, ще трохи, й вона накинеться на нього.

- А ти знаєш, що під сидінням були документи? - вона зробила ще один крок. - І що я на секунду відійшла, щоб купити води біля дороги. Я й припустити не могла, що в мене вкрадуть скутер за хвилину. Ще й під самим носом.

Саймону стало недобре від усвідомлення того, що відбувається. Він тільки почав заспокоюватися після всіх ранкових подій. А вони нещадно продовжували переслідувати його.

- Вибачте, я не думав, що це Ваш, - блондин нервово прокашлявся. - Просто, я не хотів спізнюватися.

- І, тому, ти вирішив вкрасти те, що тобі не належить? - вона тицьнула пальцем його в груди.

І, нехай, вона на голову була його нижче. Здавалася вона дуже небезпечною в очах хлопця.

- Вибачте, я просто розгубився, - Саймон нервово прикусив губу. - Я боявся спізнитися в перший день занять.

- Тому, Ви викрали мій мотоцикл? - вчителька продовжила сварити хлопця. - Зробили кримінальний злочин, за який Вас може очікувати позбавлення волі?

- Я збирався його повернути! - злякано став виправдовуватися хлопець. - Хотів після першої пари зняти гроші й привезти його в цілості на місце. Мені чужі речі не потрібні. Грошей цілком вистачає.

- Їх так багато, що у Вас не вистачило на таксі? - з хитрою усмішкою запитала вчителька. - А у мене вистачило. І я тієї ж миті сіла до водія, що очікував пасажирів, й попросила їхати за Вами. Але це не полегшило мені життя. Я всю дорогу думала про те, де Ви зупинитеся, і чи будуть в цілості мої документи, які я заповнювала всю ніч, заради вас, пустоголових жовторотиків, які мій предмет не можуть без помилки написати. Я всю дорогу їхала, катуючи себе здогадками, що буде, коли Ви зупинитесь. А Ви, пане, того часу фотографії веселі викладали в Інтернеті, не замислюючись, скільки неприємностей доставили тому, в кого безсоромно вкрали недешеве майно.

Після цих слів пролунав дзвінкий ляпас.

Отакий момент знайомства вийшов.
Гарного дня!