Привітики, мої любі! Хочу подякувати, Мар'яні Долі, за такий цікавий флешмоб: Перше знайомство героїв 

Я хочу вас познайомити з уривком майбутньої книги, яка вже світилась у блозі, але ще не прийшов її час. Отже... 

Уривок:

– Дівчино. Ви в порядку? – Пролунав баритоновий голос прохожого. Досить приємний голос. 

– Так. – Впевнено відповіла, втираючи сльози. Ну, не вміла я проявляти слабкість перед людьми. В дома у своїй кімнаті за закритими дверима, де мене ніхто не бачить і не чує, так. Але не привселюдно. Це для мене було не припустимо, адже вони тоді починали мене жаліти, а я цього терпіти не могла. Хай зараз я, це зробила. Але, це була чисто початок депресійного стану. Навіть сильна людина коли-небудь ламається.  

 Тому впевнено піднявши погляд на перехожого. І відразу  натрапила на погляд чорних очей. Вони були настільки темними немов – це очі самого диявола. При світлі ліхтаря вони набували відтінку червоного. Я жахнулася і поспіхом встала на ноги. Дивлячись цьому дияволу прямісінько в очі. На його обличчі красувалась не зрозуміла мені усмішка. А його ідеальна зовнішність відлякувала і притягувала одночасно: Виразні вилиці. Опухлі губи не природного червоного відтінку. Густі брови. Довгі вії. Бліде обличчя. І волосся кольору вугілля. Тіло здається теж було досконале, але мені мало, що вдавалося розгледіти. – Я напевно вже піду. – Якось не впевнено промовила. І взявши валізу в руки  відступила на крок.

– Може вам допомогти? – Не припиняв пропонувати допомогу чоловік. Але я була така налякана, що просто хотілося кинути всі речі та втекти не озираючись. Бігти до втрати свідомості. 

– Мені не потрібна ваша допомога. І взагалі... ви кудись йшли? От, і йдіть собі далі. – Обережно вимовила я.

– Але я хотів вам допомогти. – Посміхнувся той. 

Так-так. Знаю я їхню допомогу. Потім будуть показувати по телевізору, не в дуже зручній для мене позі.  Та ще й знати не будуть хто я. Документів в мене все одно немає. Краще остерігатися таких помічників. Та ще й посеред ночі. Мало хто гуляє нічним містом. 

– Ага! Допомогти він хотів! Комусь іншому будеш розказувати. Але точно не мені. – Прокричала я. Та знову почала відступати. А той диявол навпаки почав наступати на мене. От  тепер мені дійсно стало лячно.  Взявши в руку міцніше свою валізу, я розвернулася і почала бігти так швидко, як могла. Сніг заліпив мені обличчя. Я майже нічого не бачила. Але бігла не обертаючись. Навіть коли в боку почало колоти не припиняла. Коли я остаточно зрозуміла, що за мною ніхто не женеться. От, тоді я стала перевести дух.

______________________________________________________________________________

Ну і як вам перше знайомство? Я сміюсь, мов божевільна. Це ж треба було так перелякатись. А далі ще одне солодке знайомство і випадкові голі сцени. Хі-хі-хі...