Не можу втриматися від спойлера!

Ух... від цього спойлеру я просто не можу втриматися. Завтра у "Перевихованні мамусиного синочка" вона йтиме не про Макса та Віолу, а про жінку, якій довелося докорінно змінитися, щоб життя без коханого не вбило її...

Поступово Віола розслабилася, але брати участь в розмові не поспішала, хіба що відповідала, коли її про щось питали. За день сильно втомилася, та й було дійсно цікаво послухати Ігоря та Олю. Макс виглядав щасливим, згадуючи минулі поїздки й обговорюючи якісь дурні дитячі пустощі, а Ві з подивом слухала про Жанну Олексіївну. Виявляється, вона не завжди була такою манірною та нудною, як зараз. Разом з чоловіком вони не раз ловили рибу, виходячи в море, влаштовували спуски на байдарках і сиділи ночами, розмовляючи про все. Максим в такі моменти міг заснути поруч на кариматі, й батьки не робили з цього трагедії.

Це було так несхоже на мати Макса, яку знала Віола, що дівчина жадібно ловила кожне слово, ніби їй розповідали про зовсім іншу людину. Як можна було так сильно змінитися? Чому вона стала іншою? Звичайно, смерть коханого чоловіка не могла не відбитися на ній, але ж не настільки ... Або все ж настільки?

Залишившись наодинці з коханим, дівчина зніяковіло запитала про це у Макса, і той відповів, ніби й сам тільки нещодавно у всьому розібрався.

- Мої батьки дуже любили один одного. Настільки, що дійсно не уявляли, що життя може існувати поза цих стосунків. І захоплення ділили, щиро бажаючи пройти все разом. Мамі важко далося розуміння того, що батька більше немає, і вона багато в чому закрилася. Мені здається, що вона підсвідомо вирішила відгородитися від усього, що було пов'язано з ним, щоб не відчувати біль від того, що його немає поруч. Ми майже відразу переїхали та багато в чому змінили звички, яким слідували вже багато років. Тобі може здатися це дивним, але мама ... - він замовк, підбираючи слова. - Вона ніби взяла ту себе, якою була в шлюбі, і навмисно відсікла все те, що подобалося батькові в ній - легка вдача, вміння давати свободу всім, і собі в тому числі й довіру.

- Довіру? - здивувалася Ві.

- Так. Раніше вона знала, що люди можуть впоратися і без її участі, самі розв'яжуть свої проблеми, і навіть якщо помиляться - нічого страшного не трапиться. Правда, мене це не стосувалася - я ж єдина і довгоочікувана дитина. І все ж, і мені тоді діставалося більше свободи. Та після смерті батька у неї ніби землю вибили з-під ніг - вона абсолютно розгубилася і не розуміла, що робити далі. Все своє подальше життя планувала провести разом з ним, але обставини змінилися. Якщо раніше вона завжди знала на кого зможе покластися, то цього разу...

Макс не став договорювати, але цього й не потрібно було - Віола і так все зрозуміла. Жанна Олексіївна більше не хотіла відчувати себе розгубленою і наляканою. І її можна зрозуміти - це не те, що хочеться відчувати раз по раз.