Привітики! Привітики, мої любі! Хочу поділитись з вами сьогоднішнім сумом. Глава вийшла така болюча. Ех... Почнемо? 

Відшукай мене у своїй пам'яті

Уривок: 

– Маріано, що ти задумала? Зупинись. Досить, – йде за мною Тім. 

Я не чую його. Не бажаю чути. Оступаюсь і скочуюсь вниз. Хапаюсь руками за кінець обриву, у якому опинилась і безсило хочу випустити останній подих. Мені набридло жити у цій безвиході. 

– Маріанно! – чую його божевільний крик. – Хапайсь за мою руку. Давай, – панічно пробує мене витягнути, але я не піддаюсь. 

– Я ненавиджу вас, – промовляю і опускаю руки. – Подбай про Віолету, – шепчу і починаю падати. В очах пролітає все моє нікчемне життя, у якого не було спасіння. Я втратила себе ще тоді, коли втратила Марка. А далі все тягнулось тільки в гірший бік. Одна Віолета була моїм промінчиком світла, але про неї є кому подбати. 

– Маріана!!! 

 Мені стає лекше. Тіло охоплює вода і я піддаюсь цій хвилі. Відаю свою душу воді. Повільно опускаючись на дно, я закриваю очі і відчуваю полегшення. Роблю останній подих і...

Як вам тізер до глави? Думаю саме те! Дякую вам! 

Гарного дня)) 

Ваша Марі!