Усім привіт! Хотілось порадувати вас сьогодні і відволікти від буденних проблем. Все ж вихідний, можна і відпочити! Саме тому виклала на сайт два нових розділи "Таємниці семи каменів".

Сьогодні ви дізнаєтесь, що сталось з Фрізалією - королевою снігового світу Ацингорд і Матіусом. Киди завело їх кохання і чим все закінчилось чи почалось? Обіцяю буде гаряче і емоційно. 

Також на вас чекає нове завдання і новий світ - Драконів. Як він зустріне наших гостей і хто вирушить на завдання? Подробиці уже тут.

Анотація до книги "Таємниця семи каменів":

Ліна загадала бажання на День народження, яке збулося, але не так, як вона гадала. Непримітна прикраса, змінила її життя назавжди. Дівчина з подругою потрапляє у Атлантиду і намагається врятувати паралельно існуючі світи від небезпеки. Земля, Атлантида, стародавній Єгипет, світ склавинів-предків слов"ян, світ вічного снігу, світ драконів, світ вищих створінь - потребують її втручання та допомоги. Їй потрібно дістати камені для машини зміни часу й простору. На жаль, енергетика каменів зла - вона забирає життя за можливість володіння ними. На її шляху будуть випробування, пригоди, любов і смерть, яка наступає на п'яти.

Уривок з розділу:

- Фрізалія! – кинувся до неї Матіус, стиснувши дівчину в обіймах. – Як добре, що ти знайшлася! Я хвилювався, думав, щось сталось!

Дівчина поглянула йому в обличчя. По щоках покотились сльози.

- Чому ти плачеш? – Матіус витер рукою сльозу.  

- Матіусе, прийшов час розставання, -тихо але впевнено сказала вона.

- Ти про що? – незрозуміло примружив очі юнак. - Я не залишу тебе тут саму!

- Ні, Матіусе,- вона заперечно похитала головою.

- Я залишусь тут з тобою! – перебиваючи її, обійняв в свої обійми і притиснув до своїх грудей. - Камінь ти зможеш віддати Таріусу, а я житиму тут! Я кохаю тебе, Фрізаліє!- з любов'ю заглянув в її палаючі сяйвом очі. Вони ніколи так не світились, як зараз.

- Я теж тебе кохаю,- вона легко поцілувала його в губи, -  але це неможливо, – її голос звучав так сумно, що аж хотілося плакати.

- Чому ж неможливо?! – він обняв дівчину сильніше, поцілував у голову, потім взяв за плечі і подивився в очі. – Ти говорила, що без каменя можеш прожити ще років сто. Я атлант, і теж можу прожити не менше! Ми разом проживемо тут чудових сто років! І нам не потрібен більше ніхто, лише ти і я!

- Хурделиця - не просто так, - ледь посміхнулась йому Фрізалія зронивши гарячу сльозу йому на руку. - Прийшов час здійснитися прокляттю, інакще вона поглине увесь мій світ.

- Що має статись, щоб прокляття спало?- стурбовано нахмурив брови Матіус...

І ще один  уривок з наступного розділу:

- Бачу, тобі вже краще! –  зауважила дівчина, підвівши на нього зверхній погляд. Вона не підвелась, як годиться при зверненні начальника до свого підлеглого, а залишилась сидіти за столом. – Що сталось у фіолетовому світі? Кажуть, ти хворів? - зухвало посміхнулась.

- Не так довго, як тобі хотілось би! – неочікувано різким тоном відповів Матіус.

- Я зрозуміла, не дурна, - дівчина швидко змінила свій тон на більш дружній. -  Ти мій начальник,  і я не маю права втручатись у твої особисті справи. Але хоча б спитати, що ж тобою, можу по старій дружбі?

- Дружбі? – Матіус схилився до неї, спершись однією рукою на стіл. Він навис зверху та загрозливо прошепотів: – Мірадо, про яку дружбу ти говориш?  У нас із тобою винятково робочі стосунки. Запам'ятай це, бо вилетиш із Центру. Я не подивлюсь, що ти мій заступник та один з найкращих працівників. Одне слово і кінець твоїй кар'єрі!

- А ти змінився, погрожуєш,- злегка посміхнулась вона.

- Не погрожую, а попереджаю, – він повернувся у бік свого кабінету та вже голосно додав: – Через двадцять хвилин чекаю звіт про стан справ! – потім пішов не обертаючись.

- Так, звичайно, Матіусе, до твоїх послуг, – тихо прошепотіла йому у спину.