Враження від співавторства та невеличка гра

Книга "Викрадач", яка написана мною спільно з талановитою Аделіною Янг, повністю завершена. Ми вирішили привідкрити завісу співавторської роботи та розповісти деякі секрети.  Перед тим, як домовитися про співпрацю, ми спілкувалися близько двох місяців по вайберу. Спочатку, це були суто літературні теми, а пізніше – особисті. Тепер Аделіна для мене не тільки співавтор, але й подруга.

Це був корисний досвід і я дуже задоволена результатом. Сюжет настільки нас захопив, що ми вигадали його за два дні. Ми підлаштувалися одна під одну так, що важко розрізнити де чий текст. Безжально редагували глави та критикували. Завдяки цьому роман вийшов неймовірним. Добре, що мій співавтор адекватно реагує на критику і не ображається. Так само як і я. Бувало, що нам доводилося переписувати по пів глави, щоб виправити співавторське зауваження, але роман від цього тільки виграв. Під час написання ми не чергувалися главами. Домовилася – кожна з нас писатиме те, що їй краще вдається.

Всі інтимні сцени належать Аделіні, я одразу довірила їй це, впевнено заявивши «Не лізтиму у твою кухню». Спочатку, боялася, щоб вона не перестаралася і нагадувала, що книга без 18+. Прочитавши першу сцену полегшено видихнула, Аделіна тонко відчула межу й не виходила за грані.

А чи впізнали Ви, шановні читачі, кому з нас належить та чи інша сцена? Пропоную невеличку гру. Ми обрали шість уривків з книги. Три написані мною, три Аделіною.

1.Уляна сиділа при тьмяному світлі в сирому підвалі. За люком чувся гамір, сміх, гучні чоловічі розмови. Вона міцніше втиснулася у старий матрац, який лежав на підлозі та підтягнула ноги під себе. Закрила вуха руками, наче це може врятувати її від чогось.

Раптом люк, що слугував входом до цього підвалу, змусив її плечі здригнутися та широко розплющити очі. Впевненою ходою до неї наближався високий міцний чоловік, обличчя якого повністю покривала чорна маска. За останні дні Уляна чітко розрізняла їх за манерами, ходою, поведінкою, голосами. І добре пам’ятала, що цього слід боятися найбільше.

2. Її серце нестримно калатало, а у крові скажено вирував адреналін. Вдалося! Їй вдалося вибратися зі своєї в'язниці. Полегшено зітхнула і роздивилася навколо. Перед очима простягнувся коридор, а над люком нависали сходи, які вели на другий поверх. Навпроти себе помітила двері, що здавалося, виходили на вулицю. Не втрачаючи дорогоцінні хвилини, вона побігла до них. Коли свобода видавалася такою близькою, несподівано відчула на своїй спині чужі руки. Хвиля страху одразу оповила тіло.

3.Не стрималася та почала хаотично цілувати його обличчя. Лоб, щоки, ніс – її губи жадібно торкалися до всього. Легкий стогін з Максимових вуст змусив дівчину зупинитися та відхилитися. Уляна відчула як тремтить її тіло, страх за коханого повністю проник у розум та малював найгірші картинки. Краще, щоб це її поранили, вона б залюбки помінялася з ним місцями. Тугий клубок болю перчив у горлі, душу розривало на шматки, а сльози товстою пеленою застилали очі. Десь далеко лунали збентежені голоси, дівчина навіть нікого не чула.

4. - Надіюся, ти не випустиш мене, - сказала Уляна, відходячи на потрібну відстань.

- Ніколи не випущу й не відпущу, - впевнено заявив Омелян: - і не сумнівайся у цьому більше.

Уляна підбігла та стрибнула, не боялася, бо довіряла йому. Вірила, що не образить та не відпустить. Омелян спіймав та, тримаючи міцно за тоненьку талію, підійняв високо. Він не поспішав кружляти, пильно вдивлявся в очі, наче намагався заглянути в душу та достукатися до її серця. Хотів одним поглядом причарувати, розказати про свої почуття та показати серйозність намірів. А вона не дихала, не рухалася, повністю довірила себе йому. Здавалося, цю магію, яка виникла між ними, нічого не зможе зруйнувати. І лише голос Ірини нагадав обом, де вони зараз знаходяться.

5. Уляна не дихала, тремтіла, ноги підкошувалися. Відчувала небезпеку, але разом з тим спрагу до невідомого, бажаного, жаданого. Вона не відводила очі від небесного погляду, і дозволила полонити разом з тілом свою душу та серце. І він не стримався, поцілував. Спочатку ніжно, неквапливо, щоб не сполохнути. Не побачивши спротиву, цілував вимогливіше та наполегливіше, вдихаючи неймовірний аромат дівчини. Дотики та обійми були точними, але в той же час делікатними, наче Уляна найдорожче, що в нього є.

6. - Я знаю, що лялечка Плахотнюка у тебе. Чим Ви там займалися дві години?

У голові Омеляна виникли гарячі спогади й змусили його ледь посміхнутися.

- Все йде за планом. Дівка розірвала заручини з Максимом і закохалася у мене. Вона мені довіряє, то ж зробить все, що я скажу.

Омелян говорив впевнено і Віртуоз задоволено кивнув. Нарешті помститься за все, що заподіяв йому Плахотнюк і цього разу він уже не шкодуватиме його доньку.

 Спробуйте відгадати яка сцена кому належить. Правильні відповіді напишу згодом.

Нам так сподобалося працювати разом, що ми вирішили не зупинятися і написати ще одну історію. Зараз ми вирішуємо що це буде: СЛР, що ближче Аделіні, чи любовне фентезі, що ближче мені. Будемо раді прочитати Ваші побажання.