Таємниця зачиненої кімнати

 Всім привіт!

Першими осінніми вихідними погода не радує теплом. Особисто мені хочеться цілий день провести у кріслі, загорнувшись у теплий плед, з якоюсь цікавою книгою. Якщо наші бажання співпадають, тоді маю для вас подарунок - знижку на свою новинку "Невтолима пристрасть".

Тільки сьогодні до кінця дня цю захоплюючу детективно-любовну історію можна придбати лише за 31 грн. Після завершення ціна книги зросте, так що не відкладайте покупку!

А ось уривочок з нового розділу, який тільки що з'явився на сайті:

***

— І що ж ви там побачили? — Олесь аж нахилився вперед, так йому не терпілося дізнатись усі подробиці.

 — Спершу мені здавалося, що ключ не підходить до цих дверей, — Зоряна на мить замислилася, ніби згадуючи усе, до найменшої подробиці. — Ніби щось заважало йому повернутися в замковій шпарині. Спробувала раз, вдруге — усе марно… Я вже зібралася припинити цю авантюру, почала діставати ключ — і тут щось у замку клацнуло — й двері повільно прочинилися. Мені стало так страшно, немов холодним вітром повіяло в обличчя. Захотілося все покинути і втекти, зачинившись у своїй кімнаті. Та цікавість усе ж виявилася сильнішою. І бажання розібратись у всій цій заплутаній історії. Я ввімкнула ліхтарик — і зробила крок уперед…

 — Там усе було, як у книзі Метельського? Чи щось відрзнялося?

 — На перший погляд, все так само. Здавалося, цю кімнату власниця ( а це, безперечно, була жінка, судячи з одягу, залишеного на кріслі, та батареї косметики й парфумів на трюмо) залишила поспіхом, скрізь були недбало розкидані речі, ніби хтось щось шукав, а потім не мав часу чи бажання все охайно поскладати. На столі поруч із ліжком стояв букет засохлих троянд. Той букет у світлі ліхтарика здався мені особливо моторошним. Колись червоні, розкішні троянди виглядали, як плями засохлої крові на фоні світлої стіни…

 — Вам би самій книги писати, — усміхнувся Олесь. — Розповідаєте так гарно, що я ніби побачив ту картину на власні очі…

— Мабуть, це через те, що вона мене сильно вразила, та закинута кімната… Я згадала, що в книзі на кріслі лежала сумочка з документами та щоденником. Підійшла, щоб пошукати її. Але в реалі там лише лежав одяг, сумочки не було. Мабуть, Арсеній забрав її…

 — Ви так впевнено говорите, ніби вже переконані в тому, що ваш шеф — вбивця… Але ж із книги ми з вами вже зрозуміли, що там правди — хіба третина, а дві третіх змісту — його вигадки… Можливо, його дружина, яка жила в цій кімнаті, просто з якоїсь причини виїхала, а він не став викидати її речі і залишив усе, як було.

 — Але навіщо це робити?

 — Ну, в людей бувають різні дивацтва…

 — Сумочка там була! — переконано заявила Зоряна. — Він забрав її, бо подумав, що я можу зайти до цієї кімнати. Але він не помітив, що записник  випав із сумочки і провалився у щілину між сидінням та спинкою крісла. Там я його й знайшла. І взяла з собою.

 — Але якщо Метельський так турбувався, щоб ви не знайшли цю кімнату, то хіба не легше було б просто позбутися ключа? Або сховати його в надійне місце, не в те, про яке йдеться у його романі?

Зоряна зосереджено мовчала, крутячи в руках ремінець своєї сумочки. Зрештою вона підвела на Олеся замислений погляд і знизала плечима.

 — Я не знаю, чому він це задумав, — тихо сказала вона. — Можливо, хоче облаштувати моє вбивство таким чином, щоб усе було, як у книзі?..

Продовження шукайте тут!

***

Дякую всім, хто читає і коментує цю книгу, завдяки вашій підтримці вона наразі є першою в рейтингу в жанрі "Детектив-трилер" та чотирнадцятою у "Сучасній прозі" ( з 1368 інших книг).

Попереду - найцікавіше! Мої герої ще не раз вас здивують і змусять губитися у здогадах в очікуванні подальшого розвитку подій))

Натискайте кнопку "Відстежувати автора", аби нічого не пропустити!