Привіт, мої красуні)))

Вітаю усіх з днем знань)) Почався новий навчальний рік, я відправила молодшого сина у перший клас, хвилююся, але і про вас не забуваю))) 

Цікаво, кого з читачів у мене більше? Пишіть, чи відправили дитину у школу чи пішли самі?))) 

Тепер до нашого...

Шторма

Сьогодні звісно ж буде оновлення))) Як завжди, о 17:00

Візуал наших героїв:

Кіра

Даніель

Уривок з нової глави 19:

— Я не буду слухняною, — шепочу й твердо дивлюся в його очі. — Я не буду маріонеткою у твоїх руках. Так, я тобі танцюю, але… я не твоя. 

Ні звуку. Чоловік не змінює пози чи погляду. Він просто стоїть нагадуючи статую, бездушну, беземоційну, котра не вміє нічого крім як спостерігати за усім з виразом обличчя, немов всі навколо лише сміття.

А потім Даніель підіймає свою праву руку й повільно, наче пересилюючи себе, обхоплює моє зап'ястя. Притягує до себе одним рухом. Обіймає, змушуючи впертися обличчям у його ключиці, притискає до тіла за талію й потилицю. Я чую як сильно б'ється його серце. Слухаю кожне тук-тук затамувавши подих, чітко розуміючи, що якби Шторму було байдуже його серце не калатало б так сильно. 

Вдихаю грозу у легені, наповнюючи їх озоном й одразу заспокоююся. Стає легше дихати. Ніби щось страшне обійшло стороною. Розслабляюся та обвиваю чоловіка за талію руками, вже сама притискаючись до нього. 

Безпека. Тут я у безпеці. Нехай і він став причиною небезпеки. 

У його руках лід, який заспокоює мій вогняний страх. У його дотиках крига та спокій води, завдяки якій сльози висихають.