Вітаю усіх зі святом - Днем Незалежності! Бажаю мужності й мудрості у життєвих перепетіях, безхмарного неба над головою і міцного здоров"я! Нехай вам щастить у всіх починаннях!

Сьогодні порадую вас новим розділом фентезі роману з елементами екшену та надзвичайними інтригами.

Анотація до книги "Таємниця семи каменів":

Ліна загадала бажання на День народження, яке збулося, але не так, як вона гадала. Непримітна прикраса, змінила її життя назавжди. Дівчина з подругою потрапляє у Атлантиду і намагається врятувати паралельно існуючі світи від небезпеки. Земля, Атлантида, стародавній Єгипет, світ склавинів-предків слов"ян, світ вічного снігу, світ драконів, світ вищих створінь - потребують її втручання та допомоги. Їй потрібно дістати камені для машини зміни часу й простору. На жаль, енергетика каменів зла - вона забирає життя за можливість володіння ними. На її шляху будуть випробування, пригоди, любов і смерть, яка наступає на п'яти.

Уривок з розділу:

- Ліно,- потрусила її Марта, – не можна так переживати. Я розумію, що ти пережила багато чого за ці дні, у тому світі, але все вже скінчилось.

- Так, ти права. – сказала дівчина. – Усе буде гаразд. Родім і Деяна сильні духом. Вони впораються з усім. 

- Дівчата, привіт, що за настрій?! – весело сказав Матіус, заходячи до кімнати Марти.

- Та так, розмовляємо, - посміхнулась Марта, - про те, про се.

- Чудово, а мені розкажете? - так само весело запитав юнак і, не дочекавшись дозволу, сів між ними.

- Ні, навряд чи!!! – засміялась Марта. – Це, розумієш, дівочі розмови, тобі не буде цікаво.

- Чому, я люблю дівочі розмови!

- Справді?! – саркастично запитала Марта.

- Ну так! Звичайно! – невинно посміхнувся Матіус. – Любов, чи як там у вас «амур», кохання-зітхання, все по повній програмі! Я таке люблю! Ну! – підморгнув він Марті, поклавши руку їй на стегно.

Марта не очікувала такого нахабства. Вона дістала потихеньку подушку з-під спини.

- Матіусе, - стиха та напівпогрозливо почала вона, - прибирай свою руку!

- А то що? – сміючись, не прибираючи руки, спитав він.

- А то це буде останнє, що ти побачиш у своєму житті!

- Та невже?!

Марта розмахнулась подушкою і хотіла з усього маху вдарити нею Матіуса. Проте невдало. Він ухилився від неї, зіскочивши з дивана.

- Ну в такому разі тобі доведеться мене наздогнати, а бігаю я швидко!

- Без питань! – зірвалась Марта і почала все ж тією подушкою носитись за юнаком.

Ліна розсміялась.  Як кумедно це виглядало зі сторони! Марта майже наздоганяла Матіуса і в момент, коли розмахувалась подушкою, він від неї ухилявся, підбурюючи її не зупинятись, спробувати ще раз. Плескіт в долоні перервав їхні веселощі. Всі застигли. І останній удар Марти все ж таки досяг цілі – голови Матіуса.

Біля дверей стояв Таріус. Він видавав руками цей звук. Тільки якось не весело, а скоріше саркастично.

- Ну от брате, ти як завжди – приходиш і всі веселощі закінчуються! – по-дитячому похнюпившись, зауважив Матіус. – Ми тут Ліну веселимо, а ти прийшов і все зіпсував. Бач он вона знову перестала посміхатись!

З обличчя Ліни дійсно зникла посмішка. Таріус перестав плескати в долоні. Він склав перед собою руки.

- Я перепрошую, що завадив вашим веселощам, але мені необхідно поговорити зі своєю нареченою.

Марта і Матіус переглянулись між собою. Матіус посміхнувся та взяв Марту під руку.

- Я якраз запропонував Марті допомогти мені з вибором закусок для вечірки, яку я влаштовую у себе сьогодні ввечері. Це на честь вашого повернення та заручин. Марту я попросив допомогти мені з організацією.  Ми з нею трохи не дійшли згоди, причиною цього і стала бійка. 

- Які закуски? – здивовано перепитала Марта.

- Ну от! - похитуючи головою і сміючись продовжив Матіус. – Ти знову починаєш? Так, все, ніяких бійок, як ти скажеш, так ми і зробимо! Ходімо! – він потягнув її до виходу. Марта, нічого не розуміючи, так і пішла з подушкою в руках.

- Та кинь ти вже цю подушку, я ж сказав, що згоден! – Матіус вихопив подушку. Біля виходу впихнув її в руки Таріусу. – Твоя черга!