Вітаю всіх авторів і читачів!

Я нарешті повністю виклала твір на конкурс "Три слова". Троянди, крила та гнів непомітно переплелися в моєу оповіданні "Сухі бутони". Долі людей часом торкаються одна одну, часом – зіштовхуються, часом – перетинаються. І ці контакти завжди залишають в житті людини чужі сліди. Часом вони приємні, м'які та теплі, як смугастий кіт і смакують, як улюблені цукерки старенької сусідки. Інколи ж – приносять біль, а на смак віддають гіркотою пролитих сліз.

Невеличкий уривок:

Ввечері, після підписання угоди, Ліза відмовилась від святкової вечері з партнерами в ресторані та, пославшись на головний біль, повернулася в готель. Після напруженого дня вона відчувала себе дуже втомленою. Більш за все їй зараз хотілося під гарячий душ, а потім лягти в м’яке ліжко, кутаючись в тепленьку ковдру.

Стук в двері пролунав, коли дівчина вдягала улюблену піжаму, готуючись до сну.

– Обслуговування номерів, – почувся незнайомий чоловічий голос. – Ваше замовлення.

Ліза злякалась. Похапцем вдягнувши готельний халат і поправивши рушник на голові, підбігла до дверей і, приклавши до них вухо, прислухалась. Там була тиша. Незнайомець вичікував.

– Але я нічого не замовляла, – голосно відповіла.

– Ваш чоловік замовив, сказав, що ви не встигли повечеряти.

Дівчина справді відчула нестерпний голод, коли незнайомець згадав про їжу. Вона з теплом подумала про шефа, який розважаючись з новоспеченими партнерами, не забув про голодну підлеглу.

– Добре, – погодилась та відчинила двері. – Але то не мій чоловік.

– Мені байдуже, – ледь чутно пробурмотів парубок в костюмі офіціанта, сунучи перед собою візок з тарілками.

Ліза провела здивованим поглядом хлопця й не одразу зрозуміла, що її так здивувало. А це було відерце з льодом, в якому чекала свого часу пляшка шампанського, та два бокали.

Приємного всім читання і гарних вражень! 

Щиро ваша

Ана Пест.