Моє прекрасне обличчя - історія завершена.

Тепер є  навіть епілог. 

Через рік після описаних подій, одного дощового ранку.

"-Тихше ти, ще розбудиш. 

Я ще сильніше заплющую очі , хоч мене видно тільки зі спини,  і дихаю рівно, спокійно й розмірено.

Щось шурхотить, а потім з гуркотом падає.  

Вони завмирають, я теж.

Кілька довгих секунд чую лише калатання серця та шум у вухах, та потім вони заспокоюються й  продовжують  щось шукати за моєю спиною. Тепер шарудіння чути краще - вони явно вирішили, що сон у мене міцний. Але більше не переговорюються.

До ліжка поки що не наближаються,  але, мабуть, скоро й до цього дійде.

Дійсно.  

Гаряче дихання опалює вухо, щось  мокре й  холодне торкається моєї колись давно  пораненої щоки.

Ні, після цього не можна удавати глибокий сон, і я починаю боронитися, відмахуючись руками від білявого нахаби.

Себастьян  мене рятує, як завжди.

Він хапає поганця однією рукою і..."

Хто ще не  вірить, що ця книга про любов, і каже, що то трилер, той не повірить, навіть якщо цю любов йому покажуть з написом латиною в музеї. 

Тож не буду більше нікого переконувати.

Ідіть краще читати епілог  - там і любов, і чудеса, і навіть прекрасний принц у банці з-під арахісової пасти.

А ця історія завершена.

Чекатиму на вас у відгуках про цю і про  нові розповіді.

І далі писатиму про кохання.

Ну і що, як у закоханих іноді бувають усякі пригоди й несподіванки. Без них трохи нудно :)