Це дуже красиво, коли краплинки дощу, підсвічені сонячним промінням, як маленькі сріблясті блискітки, наввипередки летять до землі! А потім райдуга! Отака приємність посеред спекотного дня.

Це я до того, що тільки сіла писати анонс нової глави "Сльози короля...", й мене відволік дощик. Приємно потішив, дякую йому! Дуже сподіваюся, що сьогодні ввечері продовження "Королівських слізок" принесе декілька приємних хвилинок допитливому читачу.

~~~~~~~~~~~

«— Але ж й справи! — сказав Горд. — Куди не кинь, всюди клин! 

   Потім помовчав та додав:

   — Ти що справді зібралася до аламанів на гостину?

   Я мовчки кивнула. Горд почесав потилицю та сказав:

   — Ну, не знаю наскільки це вдала думка. Беренгарія та, кажуть, вже дуже своєрідна жіночка.

   — Ось і подивимося, — відповіла я. 

  — Я буду просити його величність поїхати з тобою, — раптом сказав Горд.

  — Не бачу в цьому потреби, — чесно відповіла я. 

   — А я бачу! Всі наші перемовники завжди їдуть з охоронцями. Тут так заведено.

   — Мені не потрібні охоронці.

   — Ти чуєш — тут так заведено. Та й мені буде спокійніше. 

   — Ну, якщо тобі буде спокійніше, тоді звісно. Чекай, а чого це ти нервуєш, переживаєш? Точно не закохався в мене?

   — Може трохи. А ти що, проти?

   — Та, ні! — здвигнула я плечима. — На здоров’я! Тільки не розраховуй на високе та чисте кохання, бо я так не вмію. Слухай, а ти не такий вже й телепень, яким мені здався попервах. З гумором. 

   — Дякую, зайченя! 

  — О, зайченя? Ні, тут таки явні позитивні здвиги! Може з тебе ще й буде діло! ...»

Читаємо ТУТ

Всім гарного затишного вечора!