Всім привіт.

Скоро у книзі  

 «Повне життя, чи наполовину?» :

̶  Та годі... Я ж серйозно запитав...

̶  А я і відповів серйозно. — як ні в чому не бувало, з посмішкою відказав Пух. Другові мову відняло. А потім, як почне реготати... Аж зігнувся до підлоги.

̶  Андрію, ти... Я холодний... В чому прикол? — стукнув себе по коліні. — А-а-а... Здається, знаю. Таки не дарма ти вічно з нею водився. Ай, брехло... А все казав, що тільки друзі... Ай ти який... На пухкеньких потягнуло... Так? — зобразив руками пишний бюст, жартома помахав пальцем. Андрій червоніє, сміється.

̶  А, що, не можна? Буду, як на перині... — хихикнув.

̶  І то правда. Класно, чувак. Якщо так подумати... — підтиснув губу, закивав. — Є багато плюсів: по-перше, біля такої ніколи не будеш голодний, по-друге, навряд, чи хвостом крутитиме, як та твоя... Гм... Моделька, трясця б її... — замовк, вагаючись, чи згадувати Віку у розмові. — А по-третє...

̶  Та знаю я. — перебив Андрій. — Багато переваг. Товстий шар сала надійно захищає мою Пампусю від холоду, голоду і розпусти. — зареготали обоє, аж сльози виступили.

З любов’ю, Лана Іссан