Моє прекрасне обличчя - переломний момент.

"-Мері, як ти думаєш - може нам почати підшукувати якийсь теж красивий дім на холодну пору року? Теж красивий, але трохи більший?

-Я не хочу поки що. - зітхає Мері. - Тут Бекі, і тут ми всі разом, я прокидаюся і бачу вас з татом. 

Себ обнімає нас обох. Його голос стає дуже серйозним.

-Бекі має свою хазяйку. Ти ж розумієш що вона її не кине?

Мері ствердно киває і зітхає так жалісно, що аж мені шкода , що те кудлате нещастя більше не буле з нами.

-Але ми можемо попросити для тебе її цуценя. Вона ж тебе знає -  можез годиться віддати тобі свою дитинку. Але ж ти розумієш…

-Я розумію. Я не хочу її дитинку. Це ти не розумієш. Я люблю Бекі,  і вона мене. А то буде інший цуцик. Я його не люблю, та його навіть може й  на світі немає. І у нас немає дому для нього.

Себастьян так густо червоніє,  ніби мері сказала щось сороміцьке. Хоча в цій країні не мати власного житла батькові дитини й справді вважається соромом.

-Ти права. Але я над цим працюю. І ти ж розумієш, що цуцика взяти легше. А от чи наша красуня буде з нами жити? Ти як, Морено-Софіє?

Що це було? Нова шпилька? Не міг же він робити пропозицію біля ятки з капустою? Чи міг? Зараз стане на одне коліно й простягне обручку? 

Мері хитро примружується.

-У неї ж контракт. Вона повинна бути з нами!

Себ ляскає себе рукою по лобі.

-Мері, я забув. Яка ти молодець, що нагадала! Ну тепер наша красуня від нас нікуди не дінеться.Чула - це він уже до мене звертається,  неймовірно задоволений собою.

Дурень і жарти у нього дурні.

-Чула, містере писака. Ви ж пам’ятаєте про ПМС? Не треба в ці дні розпускати руки і язика. Мені, будь ласка, гігієнічні прокладки на три крапельки. Ви ж казали, що я можу сьогодні змовити все,  що хочу. Я хочу на три крапельки. 

Скидаю з себе його нахабну лапу, беру Мері й крокую  до виходу, кинувши через плече, що візок він сам довезе до каси.

Моя спина пряміше за того списа, який мені тільки що поцілив у саме серце. Мері наче щось відчуває - тримає мене за руку з усієї дитячої сили й тягне до виходу. Вона перелякано  мовчить і намагається зазирнути мені в очі, але я вперто дивлюсь куди завгодно, тільки не на моє янголя.

Бо коли тобі плюнули в обличчя, можна втертися, можна не втиратися, але плакати не можна. Це буде поганий приклад для Мері.

І ще буде поганим прикладом, якщо я залишуся біля неї, а вона потім подумає, що це було  просто тому, що мені хотілося бути ближче до її батька.

"...Не знаю, як я тепер без вас житиму.

Але якось житиму, мабуть, попрошуся до адвоката секретаркою. Буду жити наче посеред моїх таємно читаних детективів.

Там , коли вбивають,то одразу, й більше нічого не болить."

Це був спойлер на честь радісної події у нашій сім'ї.

 І на додачу - на честь народження у нас цуценят цієї ночі і моєї посильної участі в їх привітанні  з появою на світ публікую великий шматок сьогоднішнього розділу, як завжди запрошую до читання й коментування цієї  історії про кохання,  зраду й  відродження віри в себе й у щастя.

На честь новонароджених навіть обіцяю хепіенд, хоч не зразу й не все так просто :)