Всім привіт.

Сезон відпусток і пляжного відпочинку у розгарі. Але, не секрет, що багато хто соромиться показатися на людях в купальнику через зайві кілограми, які набралися за час карантину.

Мушу визнати, що я теж «розжилася» за останній рік небажаними сантиметрами і вагою. Хоч їх не дуже багато, але, чесне слово, не дають спокою. Тож, здогадуєтеся, як я вирішила з ними боротися?

Правильно, пишу книгу про кохання і схуднення. Це дуже приємна мотивація. Спонукує і мене, разом з героїнею докладати зусиль для досягнення цілі.

Звісно, лежачи на дивані і друкуючи, або читаючи текст про схуднення, кілограмів не позбудешся. Тож стараюся ще й більше рухатися і стежити за харчуванням. Як і Анна, героїня мого нового любовного роману.

Отож, зустрічайте новинку:

«Повне життя, чи наполовину?»

Анотація:

Анна отримала несподіваний шанс вийти заміж за красеня, у якого давно закохана. І все б чудово, але ж чоловік одружився зовсім з інших причин і бачить у ній подружку-пампушку, з якою можна пожартувати, а не кохану. Як зробити його повністю своїм, а не тільки наполовину? А, якщо схуднути? Красуні-суперниці також не здаються в боротьбі за увагу успішного бізнесмена. Чи вдасться Ані здійснити свою мрію, бути стрункою і коханою?

Тепла, весела та емоційна історія кохання і схуднення.

В тексті є:

Фіктивний шлюб (тільки не для неї),

Боротьба з собою,

Гумор,

Кохання,

Схуднення,

Мотивація.

Як вам обкладинка?

Впевнена, проблеми і мрії Анни, про яку буде ця книга, знайомі багатьом. Тож щиро запрошую читати і дбати про свою красу і здоров’я разом. Адже так легше.

По завершенні зможемо поділитися враженнями і результатами, яких вдасться досягнути.

Хоча, звісно, запрошую не лише тих, хто хоче стати стрункішими. Ця легка, весела історія буде цікавою усім, хто любить романтику і просто хоче відпочити і розслабитися за книгою.

А ще, буде смішно. Принаймні, сподіваюся на це.

Ділюся цитатами:

  Наступного дня, Анна Кусенко набралася сміливості і підійшла до чемпіона, щоб подякувати за підтримку. Завжди сором’язлива, нерішуча у стосунках з хлопцями через свою зовнішність, дівчина аж тремтіла, ледве вимовила кілька слів. Долоні спітніли, мабуть і чоло теж. Добре, що більше ніхто не чув.

  Зустріла Пуха з м’ячем у руках за школою, коли йшла з ненависної фізкультури. На вродливому обличчі хлопця розтягнулася білозуба посмішка. Дивиться на неї згори донизу. Підморгнув.

̶  Та, будь ласка, Пампуся. Звертайся, в разі чого. Мені не важко. — легко підкинув у руці баскетбольного м’яча, закрутив на пальці. Аня почервоніла, як спортивний костюм, у який вбрана. Але те, як Андрій сказав оте «Пампуся» геть не образило. То було якось так... По-дружньому, без приниження. Як до малої дитини. Ніяково посміхнулася. Опустила очі. Стоїть. Серце стрибає в грудях. Наче, треба ж іти вже, бо не знає, що далі казати, а ноги не йдуть...

  Андрій глибоко видихнув, а тоді уважно поглянув на подругу і змінив тему. Знову повернувся до розмови про роботу. Очевидно, про неї йому приємніше говорити, ніж про сімейне життя.

̶  То... Про яку проблему ти казала? — спокійно запитав. Господи...

  Як же чудово, що і це не змінилося. Він все такий же простий, уважний добряк, без зайвого пафосу. Готовий помогти в будь-яку мить. Просто так. По-людськи, по-дружньому. Це відчувається кожною клітинкою тіла. З ним так тепло, затишно…

  Анна ледве стримала себе, щоб не розплакатися. Довелося взяти всю волю в кулак, щоб не виявити, як же сильно ним захоплюється. Як і тоді, в школі. Коли Пух заступався за неї, не зважаючи на насмішки інших.

̶  Каже: «Ну, добре, спадковість, це, звісно, серйозний фактор. Але ж, погляньте, у вас навіть собака, як колобок. Не бігає, а катуляється. У нього, що теж спадковість? Чи все-таки є щось не так з раціоном?» — Ніна не витримала, захихотіла, аж сльози виступили. Анна і собі.

̶  Уявляєте? І нащо тільки я взяла з собою Тортика? Пожаліла, він не любить сам сидіти в машині.

̶  Ну-й-ну...

̶  Золотко... Ти не рада? Сама ж кажеш, що давно мріяла. Ти ж кохаєш його, він тепер твій чоловік. То, чому так засмутилася? Не сподобалося? — щиро запитала Дара. Аня почервоніла, знизала плечима. Ледь всміхнулась.

̶  Ні, було чудово. Андрій... Він дуже класний. Просто...

̶  Що не так?......

̶  Я... Боюся, що... Для нього це нічого не означає. Просто... Секс. Молодий чоловік, з потребами. А я... Підвернулася під руку, так би мовити. І все. — на очах блиснули сльози. Захотілося поплакати.

̶  Розумію, дорогенька. Це непросто. Але... Хіба ти шкодуєш, що погодилася? — Аня рішуче відповіла:

̶  Ні. Зовсім. Якби повернути час назад, я б знову зробила те ж саме. …. Тоді я почувалася справді коханою. А це... Так чудово. — задумливо проказала.

Новинка уже завтра. Буду вдячна за будь-яку підтримку.

З любов’ю, Лана Іссан.