"Гра Ксю" та інші новини.

Привіт, маю декілька новин, якими хочу з вами поділитися. 

1) Як деякі з вас знають, я написала два твори на конкурс "Закон і порядок планети онлайн 2.0":

*Твір "Сповідь віртуального помічника. Заради хазяйки."(про відданість штучного інтелекту до людини і про взаємну відданість людини штучному інтелекту... Про дружбу і підтримку) 

*Твір "Перше бажання"(Про життя без награних хепіендів, про боротьбу між віртом та реалом, і авжеж про бажання та почуття) 

(тут є 2 обкладинки, якщо не бачите, то поновіть сторінку)

2) Почався передпродаж збірки "Потайсвіт. Інакші", в якій є моє оповідання. Зараз дам вам обкладинку. Придбати збірку ви можете у мене за 150 грн. До кожного замовлення даю декілька подарунків.

(тут є картинка, якщо не бачите, поновіть сторінку)

2) Я почала викладку давно написаного роману "Гра Ксю". 

Анотація до книги "Гра Ксю"

Привіт, мене звати Ксю. З чотирьох років я граю на скрипці, бо скрипка — єдине, що поєднує мене з моїм зниклим батьком. Я закохана в свого сусіда Богдана, але він вважає мене лише своєю недостатньо амбітною та інфантильною подругою дитинства. Зараз я вчуся в музичному училищі. 
До певного моменту моє майбутнє здавалося всім доволі примарним: у школі останні роки я ні чим не виділялася, відносини з коханим не складалися, а родина в мене не дуже вірила і навіть намагалася відмовити від музики і скрипки. Але всього одна зустріч підштовхнула мене до кардинальних змін у житті і дала мету. Я не здамся, поки не докажу цьому нахальному скрипалю, що я нічим не гірша! І не важливо, що він студент консерваторії, та й ще у найкращого вчителя країни…

Книга чекає на вас, мої любі =)) Дуже особлива для мене історія, бо це був перший написаний мною СЛР. Зараз я його сильно редагую і текст стає якіснішим, але я не чіпаю фабулу =)) Сподіваюсь, вам буде цікаво почитати цю історію. Буду дуже вдячна за актив, бо ця книга для мене дуже особлива, так як була першим СЛР, написаним від героїні-дівчинки, а не хлопця. 

ОБКЛАДИНКА, яку малювали спеціально для цього твору:

(якщо не бачите, поновіть сторінку)

УРИВОК:

Мілана, напевно, розчарується... — я трохи сумно посміхнувся, так і не розплющуючи очей. — Але, на жаль, я не можу вчинити інакше. Я поговорю з нею і... Я не знаю, що буде далі, але... Я більше не можу ігнорувати її.
Я прекрасно розумію свої почуття. Я знаю, що відчуваю. І при цьому я все одно не збираюся обрушувати їх на маленьку шістнадцятирічну дівчину. Я не можу поспішати, не маю права. 
Але не спілкуватися з нею просто вище моїх сил. Нічого ж поганого не трапиться, якщо я просто буду поруч... Нехай я почую її гру наживо, почую в її грі все те, що нам не варто говорити вголос. Через пару років вона підросте і вже тоді...
Так. Нехай підросте. Я зможу почекати. Не хочу, щоб через мене її шлях знову збився.

— Я б не змогла зіграти так, будь на твоєму місці будь-яка інша людина, так що... — мій голос затремтів. — Це не мій справжній рівень і ти сам це знаєш.
— Я б теж не зміг зіграти так з кимось іншим. — погодився він.
— Тоді чому ти...
— Ти знаєш відповідь. — не дав мені договорити Діма. — Межа. Щоб вийти за неї та перевершити самих себе, ми не повинні перетинати межі між нами, навіть якщо обидва хочемо цього. Твоя гра стане ще яскравіше... Моя теж. І все завдяки цій межі, Ксю.
— Але що, як... — майже пошепки продовжила я. — Що якщо я хочу, щоб все було не так... Що, якщо я хочу зруйнувати цю межу?...
 

— Тоді виходить, що нам ніколи не бути разом? — я чув, як її голос тремтів на цій фразі. — Навіть якщо ми кохаємо один одного?
— Чесно кажучи, я не знаю.  Можливо, це дійсно так. Але і повністю припиняти спілкування з тобою при цьому я теж не хочу. І не тільки через гру. Адже мені і раніше було страшенно важко не спілкуватися... Коли я був в Німеччині, — нагадав я.
— Це вже схоже на якийсь мазохізм. — вона раптом усміхнулась. — Ну і садизм, звичайно ж... Адже ти мучиш не тільки себе, Дімо.
— Твоя гра стала тільки сильніше, а любов... Ти закохаєшся ще, повір. Ти ще мала і у тебе все попереду.
Було боляче говорити ці слова. Навіть думка про те, що вона закохається в когось іншого викликала майже неконтрольовану лють. І в глибині душі я звичайно сподівався, що цього не станеться.
 

Почитати "Гру Ксю" можна тут. 

Дякую всім за підтримку, ви мене надихаєте.