Чи є сенс в моїх історіях? Флешмоб #книги

Софія Вітерець запропонувала цікаву ідею запустити флешмоб, в якому кожен розповість про свої історії.

Поки що в мене викладених тільки два оповідання. Кожне з них я щиро люблю, адже вони мають щось особливе для мене. Розпочну з новішого.

Ідея оповідання «Злочин зі смаком м’яти» з’явилася у мене після того, як я прочитала про конкурс від Avitar. Я поставила собі за мету описати максимально наближений до реальних технологій штучний інтелект, надавши йому людських рис. Коли я писала, то не замислювалася над тим, що я хочу сказати. Але після того, як роботу було завершено, я зрозуміла, що вона в першу чергу про відповідальність.

Відповідальність перед нашими творіннями, перед словами, перед самими собою. Вона про те, що минуле не повинне поглинати нас теперішніх. Що слава від якогось досягнення не має засліплювати очі та настільки, що ми робимо боляче тим, хто любить нас. Хто залежить від нас.

Мабуть, фраза Антуана де Сент Екзюпері сюди підходить найбільше: «Ми відповідальні за тих, кого приручили».

«Мелізм» - моя помилка і найбільше досягнення одночасно. Мабуть, я таки не мусила розміщувати цей твір для конкурсу, бо він дещо нетиповий і має досить вільне трактування правил. Хоча раніше я вважала інакше.

Він про безмежний і жахаючий біль. Рвана структура описує різні епізоди. Деякі з них не відбулися, деякі насправді сталися і мали великий вплив на героїню, деяким лише судилося відбутися. Це про те, що внутрішній Потайсвіт буває таким же темним, як і зовнішній.

Назва «Мелізм» походить від музичного терміну. Простими словами, це така додаткова партія, яка на перший погляд здається неважливою, але насправді має велике значення. До чого я її вжила – вже вирішуйте самі, бо не хочу спойлерити)

Так ось. Робота про біль. Це втілення переживань дівчинки, яка не могла знайти собі місця в житті. Їй не вірили. Просто не хотіли через вік, мінливість, інші фактори зовсім не важливі. ЇЇ часто переслідує образ задушливого натовпу і самотності, водночас вона прагне стати частиною нормального життя. І тому потрапляє в лапи чогось жахливого.

Я не змогла і не хотіла говорити про ці речі прямо. Така форма подання здалася мені найбільш відповідною до стану душі. Можливо, цей твір був моєю помилкою.

Але я все одно його люблю. Бо «Мелізм» - перша робота з таким об’ємом. Надзвичайно щира історія моїх переживань, яка, хай можливо і дивна, але залишиться зі мною, як пам’ять про складні події.

Окремо хочу подякувати своєму брату, який зробив обкладинки. Вони здаються мені максимально відповідними тексту і досить талановитими. Сподіваюся, він таки колись піде в якийсь дизайн.

Отак якось) Буду вдячна почути й ваші думки також. 
Всім миру і процвітання, 
Аля Кобза