Спекотна новинка!

Вітаю, мої любі читачі та друзі!

09 липня стартую з новою пригодницькою книгою «Моє єгипетське (не)щастя». Книга сповнена позитиву, веселощів, пригод та сміху. Легке читання для відпусток, яке нікого не залишить байдужим.

Анотація:

Мене, Джейкоба Меллорі, на відкритті музею археології, названого в честь моїх загиблих батьків-археологів, осоромила перед журналістами якась там  професорка Кейт Адамс. А дідусь, єдина близька мені людина, втомившись від моїх вибриків, запропонував самому знайти вихід з цієї незручної ситуації. Оскільки, як відомо, папараці тепер напишуть не про відкриття музею археології в Єгипті, а про те, що син таких шанованих в Каїрі людей  - «справжній ідіот». То це «розумне» диво вважає себе першокласним знавцем старовини? Ну-ну! Влаштуємо для неї сюрприз-перевірку. Професоре Адамс, ви… в халепі!  

За обкладинку дякую моїй чарівниці Стефанії Лін. Нарешті й ця обкладинка дочекалася свого часу. (Ха-ха)

Уривочок з роману:

Юнак забирається за невеличке огородження й хапає посуд.

- А оті круглячки збери в середину і винеси, - сичу на нього. – Господи! Чого ти такий неповороткий?

- Що ти робиш, Мутазе? – чую високий, жіночий голос за нашими спинами. – Дай спокій експонатам.

- Так… Це містер Меллорі наказав прибрати, - бубнить неповороткий Мутаз.

І я відчуваю, як спиною котиться холодний піт. Чорти б мене забрали! Це експонат? Експонат? Карл!

А тим часом біле світло спалахує десь вже зовсім близько. До мене кидаються папараці, тицяючи в обличчя свої відеокамери та фотоапарати.

- Хіба містер Меллорі напису не бачив? – оце в’їдливе диво спускається сходами й прямує до нас. – Це алебастрова ваза з іменем фараона Аменхотепа IV. Її доставили до нас з музею Метрополітену, що в Нью-Йорку. Нащо ви наказали її прибрати?

Помічаю, як вуста дідуся відкриваються самі собою. Він лише хитає головою й невдоволено примружує очі.

- Аменхотепа IV єгиптяни пам’ятають, як фараона-реформатора. Він був одружений на своїй зведеній сестрі Нефертіті. Та прославився не через відому дружину. А саме через свою діяльність та реформи, які почав запроваджувати за свого правління. Ця ваза – це важливий експонат тих часів. І…

Помічаю, як дідусь кличе мене вийти. Та зараз, коли очі цієї красуні з такою ненавистю свердлять моє обличчя, не можу залишити її зарозумілість без уваги. Так. Я соромився. І що? Робити з цього шоу? Привертати увагу преси до цього випадку? Теж мені миротворець! Та який миротворець? Переді мною справжня ходяча енциклопедія? І б’юся об заклад, що в неї вже давно не було сексу. От і звіріє при вигляді молодих чоловіків. Чи вона така собі неторкана діва? Ледве не свята та непорочна! Виразка, а не дівчина. 

- Ого, який пізнавальний монолог! Краще б ти цікавилася живими чоловіками, - підморгую їй. – Толку було б більше…

- Що? – очі дівчини округлюються від здивування. – Це жарт?       

- Невже мені в магазині замість смокінга підсунули костюм клоуна? – усміхаюся до неї.

- Містере Меллорі-молодший, так? – перепитує вона. – Краще б ви цікавилися стародавніми артефактами, щоб вшанувати пам'ять загиблих батьків, а не розігрували тут комедію. Це серйозний захід в пам’ять про ваших батьків, які життя віддали за ці артефакти. І повірте, ваші жарти тут недоречні.

- Вам видніше, Кейт Адамс, - відповідаю голосно, покидаючи поле бою. Я б, звичайно, з величезним задоволенням посперечався б з нею ще, але бачу невдоволений вираз обличчя дідуся, розуміючи, що знову втрапив у халепу. І потрібна була мені та клята ваза Тутанхамона? Чи як там в біса того фараона звали?

А тепер вгадайте, як Джей викрутиться з цієї незручної ситуації?