Мої "секретики":))

Привіт усім! Читала-читала і ризикнула приєднатись до #флешмобу від Каміли Дані. Дуже гарна ідея - ділитись своїми  великими і маленькими "секретиками", за що дуже вдячна Камілі!

Мене звуть Анна. Народилась я зимою в переддень Нового року. Звідси і псевдонім "Сніжанна": "сніг" і "Анна", саме тому він  з двома "нн", замість однієї. "Четверт" - з наголосом на першу"е" - це скорочена назва села Четвертинівки звідки походять мої батьки і куди в дитинстві мене вони й перевезли з далекого Сєвєроморська, Мурманської області, перед тим,як на кілька років закинути у Кропивницький. Мій батько військовий, через це ми постійно переїзжали. Мабуть, тому жити "на сумках" - моя звичка ( благо, що моя половинка теж такий же "легкий на підйом"). Опісля, навчалась на юриста в місті Бар (так-так - це назва міста і саме там я зустріла кохання на "все життя"). Потім навчалась в Миколаєві (смішно,але навчалась у філії Одеського інституту). Все закручено, але як є. Далі жила в Києві, Вінниці, Ровеньках, Тульчині і нарешті останні два роки живу в Білій Церкві. Така собі жабка-мадрівниця. Якщо чесно, то поняття "дому" для мене не існує, оскільки для мене "дім" - це не стіни, а моя сім"я- чоловік і двійко хлопчиків. Разом з ними відчуваю себе вдома будь-де. Заміжня з "дитинства". Почали зустрічатись в 17 років, у 20 - одружились і святкуємо цьогоріч двадцятиріччя "зустрічань":)) Скільки мені років, якщо зненацька запитати, не пам"ятаю. Знаю, що на 30 ми влаштовували мені "бал", а 40 ще не було:)) Для мене вік - це не цифра в паспорті, а стан душі. Діти іноді кажуть, що 18:)) Працювала багато років в держслужбі, останні два - зробила собі "відпустку". Наразі, повернулась туди ж, тільки уже в Білій Церкві.  Завдяки чоловіку, що дав мені можливість відпочити від роботи і "перезавантажитись", ризикнула розпочати свою "писемницьку кар"єру". Хоч поки-що вона і не велика, але все ж, нарешті, вистачило сміливості не ховати в шухлядку свої мрії і винести їх на загал.  Це було несподіванкою для усіх, хто мене знає. Усі були в шоці, навіть батьки, бо лише чоловік знав, про мої уподобання. Він же, разом із моєю меншою сестричкою і стали моїми першими фанами:)) Щиро радію, що мені поталанило із сім"єю. Мама звісно не сприймає це усе в серйоз,каже "каляки-маляки", а папа взагалі не читає, але завдяки чоловіку і сестрі я повірила в себе й перестала боятись, що мене осудять. Навіть наважилась сторінку у Фейсбуці підписати власним ім"ям та псевдонімом. Схвальні відгуки і підтримка букнетівських читачів з авторами, додають упевненості, що все не даремно. Маю власну музу, яка дуже примхлива й приходить лише, коли їй хочеться. Важко з нею домовлятись. Тому доля послала мені кота-шотланця Оскара, який її примуркує. Він сідає поруч і упевнено робить вигляд, що спить. Правда нещодавно чоловік приніс з вулиці ще одного кота,який виявився загубленим кимось нібілунгом. Подивилась на нього - Кузя. Так от, цей кіт не любить "писати" ,а постійно вкладає мене спати: сидить і чекає, поки я докнопаю, а якщо не йду, то починає співати,як гуляща кицька, а зранку так само будить. Жах, але люблю його неймовірно:)) ВІн ще й до-речі - "лікувальний" - часто страждаю від мігрені, а він знімає її на раз-два. Правда при цьому все  ж приходиться іти з ним лягати спати:)) Ось так, між двома котами, чоловіком, двійкою діток -школярів, роботою, заботами і купою буддених проблем намагаюсь не здаватись і писати. Що з того виходить-судити лише вам. Дякую, що ви у мене є!