Усім привіт, мої дорогі книжкові маніяки!)))

Сьогодні піде мова про мою "нову" книгу "Примарна цитадель". Написала я її років зо п'ять тому. Нещодавно, припинила угоду на її продаж, і ось вона прилетіла на Букнет. Нормальні автори хочуть почати продавати книгу, а я навпаки)))) Вважаю, що ця історія має стати безплатною і доступною більшій кількості читачів.

Анотація до книги "Примарна цитадель"

Що з’єднає українку Софію зі знедоленими альбіносами Танзанії? Шлях, сповнений зради, містики та смерті. Наскільки високу ціну готова заплатити людина за пошук власного життєвого призначення? Історія розгортається навколо молодої львівської студентки, яка разом із друзями переступає поріг дорослого життя. Метаморфози, які відбуваються із головними героями, потроху міняють їхнє ставлення до світу і в першу чергу до себе. Зрада близьких і велика сила духу незнайомців загартували Софію. Вони викували із неї сильну особистість, здатну допомагати тим, кого, здається, неможливо врятувати й любити завжди, навіть втративши своє кохання. Ця історія — нагадування усім, що любов і сила духу здатні дарувати велич кожній людині.

Увага!!! Тепер буде зізнання! Я сподіваюсь, що воно виявиться хоч трохи корисним для інших авторів. Так от, з цією книгою я подавалась на конкурси, бо в той момент досить погано розуміла що і як робити зі своєю творчістю. Спокуса вдавати з себе ментора, якщо не перший день пишеш, оминула мене. Мої книги не настільки популярні, щоб я дозволила собі так поводитись.)))) Знаєте, коли можна вдягати "письменницьку корону"? Тоді, коли з 10 пересічних (тобто, не знайомих з тобою особисто) людей хоча б двоє знають твоє ім'я та можуть сказати про що ти пишеш.))
 

На конкурсах ніхто не рецензує роботи та не дає автору зворотного зв'язку. Але мені пощастило й один з членів журі написав мені кілька дуже корисних порад. Потім пішли видавництва. Тут ситуація склалась не набагато краще - кажу, як є. Зі всіх видавництв відповіло тільки одне. Редактор оцінив книгу (безмежно вдячна добрій людині, що повернула мені віру в себе), але попросив змінити кінець, бо читачі хочуть хепі-ендів і кохання. Я поважаю їхній вибір, але історія задумувалась геть для іншого.

"Примарна цитадель" повинна торкатись сердець. Ця книга має на меті показати, що людина може пройти через найважчі випробування та біль, але вижити. Свого часу я побачила перший репортаж BBC про альбіносів в Африці й відтоді не могла думати про щось інше. Я мала донести історію цих людей (хоча б маленьку її частину) до україномовного читача. Сподіваюсь, ви мене зрозумієте.

Авторам, з власного досвіду, хочу сказати одне: не здавайтесь! Пишіть, творіть, але не ламайте себе заради аудиторії. Ваш час прийде! І цінуйте кожного читача, кому до душі припадає ваша щирість!

Усім гарного вечора!