Привіт, поціновувачі слова!
Починаю вести більш активну "блогерську" діяльність :) Можливо, комусь буде цікаво дізнатись "потаємне життя" своїх улюблених письменників та колег по цеху (а то все "знижки і промокоди" (без претензій, а лише як є)).
Чому "За сторінками"? Мені здалось, що це цікаво, атже наш напрямок не можна назвати "за кадром" або ж "за кулісами" чи "за сценою". Авторська праця ховається за сторінками.
Отож, за сторінками... Я буду ділитись з читачами і колегами-авторами своєю буденністю: як пишу, як з'являється ідея твору, як з'являються улюблені персонажі. Повірте, це дуже цікаво, а інколи і неочікувано.
Запрошую своїх коллег до взаємодії:)
Оскільки сьогодні перший "випуск", я хочу трохи розказати про себе і поділюсь своєю проблемою (бо для автора, це дійсно проблема).
Мене звати Оля Дзюба, я не використовую псевдонім. Коли реєструвалась на порталі, вирішила підписатись своїм іменем, бо вже доросла до того віку, коли мені подобається прізвище (ага, були часи, коли я страшенно не любила).
Перші слова першої історії (я не називаю свої твори книгами) написала влітку 2010. Не знаю, що на мене тоді найшло, але я відкрила word на компьютері і почала писати. І так засіла за писанину, що написала 5 сторінок word. В мене не було якого плану. Я не уявляла на скільки сторінок ротянеться твір і чи завтра взагалі сяду писати. Просто писала і все. До речі, той твір так і лежить "в столі". Поки, хай там і буде, в мене є нові ідеї:)
До 2016 року ніхто не знав, що я пишу. Взагалі. Я так соромилась сказати комусь, що пишу книги (можливо, тому "книги" замінила на "історі"), хоч я нічого кримінального не робила. Коли до мене хтось заходив в кімнату, я зі швидкістю блискавки ховала той word і відповідала, що я просто сиджу (комічна і та сама "неловка" ситуація).
І коли я показала той перший твір подрузі, а вона дала його своїй знайомій і та сказала:"Вау", я почервоніла. Моя подруга тоді на кожному кроці мене "рекламувала". Ми і справді були цікавим творчим тандемом: вона - художниця, я - письменниця (але мені ближче "автор"). Мама дізналась про моє захоплення (а хтось скаже "талант") випадково, а потім я ще довго наважувлась показати чим я займаюсь довгими годинами в кімнаті. Але врешті-решт, через чотири роки ( восени 2014) мама отримала 150 аркушів А4, друкових з обох сторін. Критики в свою адресу, я не почула, але мама констуктивно пройшлась по історії, сказала, що змінити і що ідея їй сподобалась.
Зізнатись чесно, я зараз не всім можу сказати, що пишу історії. І дуже рідко роблю публикації в соціальних мережах про своє хоббі.
І ось тут в мене запитання до своїх колег. Чи була у вас така проблема? І як ви вирішили?
3 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиБула) Спочатку я не ділилася ні з ким тим, що пишу, тому що у нашій країні це "не робота") Потім було просто некомфортно відкривати частинку себе, навіть близьким. А потім, коли вже все мої дізналися, що я пишу книги. підтримали мене, я зрозуміла, що це не соромно! Це моє, частина мене самої, і якщо комусь це не подобається, то це не мої проблеми))) Я люблю те, що роблю, я не хочу приховувати те, від чого отримую кайф))) Я пишаюся тим, що пишу)) Люблю кожне слово у своїх книгах, кожного героя, кожну ситуацію в незалежності від того, хороша вона чи ні)) Я просто люблю писати і жити цим))) Чого і вам бажаю))) Діліться) Це не соромно) Це круто! Ви крута, бо ви створюєте нові життя поза межею реальності)))
Оля Дзюба, Рада допомогти, іноді треба почути від когось, що все правильно, варто рухатися далі))
Рада читати Ваш блог, бо десь пропали))). Стосовно проблеми скажу так, я тому і пишу під псевдонімом,щоб не соромитися. ))) Адже багато з моїх близьких та друзів не поділяють мого бажання вкладати емоції в слова. Тому я і створила сторінки в соцмережах як Каміла, і звісно ще маю свою під своєю фамілією)))).Але якщо Ви віришили публікуватися під своїм іменем, то це ще краще, і Ви більш відважніші за мене, отож не потрібно соромитися)))
Оля Дзюба, Олю я взагалі почала публікуватися без підтримки. Було дуже важко, я розповіла своїм друзям та родичам тільки після того як почала публікувати третю книгу. Тому вище носа і працювати, не думати про те, що думає хтось)))) я по такому принципу іду вперед, і до речі мене друзі(мої) не підтримають до тепер. Тільки дружня родина Букнету за, що я всім безмежно вдячна♥️. Тепер чекаємо від Вас нового твору))) натхнення Вам♥️♥️♥️
Дуже цікавий блог). Я теж пишу під своїм справжнім іменем і прізвищем (по чоловіку). Я відкрита і вільна в цьому плані. Однак, вважаю себе надто скромною, досі перед тим, як поширити книгу в себе на сторінці (в соціальних мережах), думаю, налаштовуюсь по кілька днів)))). Зайвий раз не "хвалюсь" і не публікую новини, пов'язані з моїми книгами. Втім серед свого близького кола, страху немає ані скільки, вони моя підтримка і вічні поцінувачі моєї творчості. Не потрібно боятись, чи соромитись, своїми талантами потрібно ділитись!
Тетяна Котило, дякую, що поділились своїми думками. Це дуже цінно! Розумію вас як ніхто - відчуваю ж ті емоції перед публікацією посту))
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати