Всім привіт! Ось ми і продовжили свій шлях з новою історію, яка зачепила серце багатьох. Тому запрошую усіх, до прочитання історій: «Мій бос. Лише тимчасово» та «Бос тут жінка». Вже є продовження цих історій: 

Маріана опинилася в чужому місті. З чужим, як їй тоді здавалося чоловіком. Олексій, не змусив себе довго чекати та вирішив скористатись втратою пам'яті коханої. Вона забула про все. Девід, донька, батьки. Все стало для неї чужим та незвіданим. Чи зможе Маріанна згадати хто вона? Згадати свого коханого та їхню спільну дитину? Щей на кону її чекає друга приголомшлива новина. Вагітна!? Ні... Не може бути. Що ж виявиться для неї правдою?І чи вдасться Девіду віднайти свою кохану та повернути у свій світ, свого журналу?
 

— Мамо, я не ображаюсь на тебе. Ти не вина в тому, що мене більше немає. Мені тут добре, а тобі потрібно йти. Я обов'язково прийду до вас з татом. Прийду, але іншим разом. Зараз не час, — посміхнулась вона мені та протягнула руку. Погладила мене, по волосся та поцілувала у щічку, а я не розуміла її слова. В середині, наче щось пекло та боліло. Все стислось в серці. Не могла дихнути. Наче, щось, не пускало повітря в мої легені. Задихалась і сльози котились, по щокам.

— Розряд! — чула я чийсь крик, який виривав мене із моїх снів. І забрав від тендітної дівчинки, яка розвіювалась наче прах. Вона все ще усміхалась, а я втрачала розум. 

— Збільшіть струм! — голоси ставали чіткішими, а мале янголя розвіювалося все швидше. 

— Прощавай, мамо. Скоро побачимось, — наостанок посміхнулась дівчинка, а я почала приходити до тями. 

Чекаю вашої підтримки, мої хороші. Буду вдячна всім і кожному. В мене сьогодні щасливий день. П'ять років пройшло з того часу, як я одягнула білу сукню та пройшла свій шлях, від нареченої, до дружини. Тому сподіваюсь, що саме ця книга кохання буде успіхом, для мене. 

Ваша Марі)))