Опублікував своє оповідання "Серед Всіх Тіней", Воно брало участь у конкурсі РБЖ "Азимут" та є частиною мого іншого науково-фантастичного циклу "Гра Тіней" де акцент робиться більше на психічні феномени людської психіки у космосі. Тут є загадки, таємниці іншопланетної цивілізації та трохи про кохання

 Тут завжди панує ніч. Навіть коли над обрієм сходить Сонце, як полум'яна кулька, підсвічена синім галом, небо залишається чорним. Тут все одно бачиш яскраві зірки, наче дивишся на темну воду на поверхні ставка…  Перші кроки тут завжди схожі на ті, які робиш уві сні - непевно, боязко, обережно крокуєш м'яким сипучим ґрунтом, наче йдеш  по мокрому піску... З кожним кроком твої ноги по щиколотку грузнуть у щільному шарі пилу. Пил підіймається до колін клубами білястого диму та осідає дрібними цяточками, які, наче крихітні зірочки, виблискують у зоряному сяйві...

 У перші дні ти відчуваєш ейфорію - відчуття неймовірного захоплення, що ти тут, під цим чорним небом, де завжди сяють зірки. Здається, що вони  висять так близько, що їх можна впіймати рукою, лише підстрибнувши високо у небо. А стрибок у висоту може сягати десяти-дванадцяти метрів. Це висота даху п'ятиповерхівки, якби ти був на Землі. Тут ти легко можеш підіймати однією рукою вагу до пів центнера, та до двох-трьох центнерів двома руками. Тут кожен може відчути себе суперменом…

А потім різко згасають усі яскраві враження - і все навкруги стає звичним, сірим та нудним. Ейфорія згасає, як згасає багаття, у яке підкинули забагато дров. І тебе охоплює хандра - вона як хижа кішка очікувала на мишу у засідці. І тебе дратує все - цей білий ґрунт під ногами, що світиться у зоряному сяйві мертво-блідим світлом, це вугільно-чорне небо з рідкісними цяточками зірок. Коли  побачиш у небі блакитну пляму, яка сходить над небосхилом, то хочеться гукнути у відчаї: "Заберіть мене додому!"