До Потайсвіту.Магічні властивості звичайних тварин

Дотримання стилю вимагає повного занурення в світ про який пишеш.Тільки обємний світ з своїми міфами, правилами, законами викликає бажання про нього читати. І важливим тригером, який допомогає ввімкнути уяву читачає є опис достовірного міфічного навколишнього світу. Я вже писала про рослини,символи,професії. Сьогодні поговорю про тварин.

Тут маю зауважити, що вибір з тваринного світу у мене був дуже багатий. Майже кожна свійська тварина має своє місце в фольклорі. Коні, воли, собаки… Та розкажу я не про них. Інформація взята переважно з сайту Про Україну.

Півень

Півень то український фенікс, не більше не менше.

Українці здавна шанували півня, адже багато елементів нашої міфології будуються навколо символічності цього птаха. З одного боку, півня замуровували у стіни, кидали під пічку домовикам, спалювали, топили. Всі ці дії виконували задля освячення місця та отримання захисту, бо півень був символом сонця та воїна.

Селяни вірили, що без півня не буде плодитися і водитися їх худоба, у корови буде позбавленим смаку і молоко, і масло, та й узагалі господарство збідніє. Це вірування було настільки сильним, що навіть при розділі обидві родини обов'язково заводили собі нових птахів.

У численних оповідях про відьом, чортів та упирів людина, яка протистоїть потойбічному, має протриматися всю ніч, поки не заспіває півень. Тоді нечиста сила змушена відступити. А особливо хитрі герої українських казок брали з собою півня і будили його навмисно раніше сходу сонця, щоб відлякати нечисть.

Щука

А ви знали, що українці чіпляли голову щуки над порогом як символ удачі і оберіг?

Вважається, що саме на свято Явдохи (14 березня) Щука-риба розбиває кригу. Колись діти навіть ходили до річок чи ставків у цей день: послухати, як розбита щукою крига тріщатиме. Про щуку співається й у веснянках, зокрема про чотири броди: “В четвертому броді Щука-риба грає, гей діти, весна красна, зілля зелененьке…”

А на Буковині відомі легенди про країну померлих, де живуть у злагоді й добробуті
напівлюди-напівриби — рахмани. На Великдень люди кидають на воду шкаралупи від
крашанок, щоб знали рахмани про велике свято. Але поки шкаралупки допливуть до тієї країни, проходять дні, тому Рахманський Великдень буває в четвер або середу.

Кіт

Мабуть, найбільше народних повір’їв і забобонів пов’язано з котами.

В Подільській губернії до новозбудованої хати на одну ніч пускали чорних півня та курку, на другу — чорних кішку та кота, й тільки потім уже перебиралися самі перед сходом сонця із хлібом у руках. В Ушицькому повіті (також на Поділлі) вважали, що кіт “зробився” з рукавиці Пресвятої Богородиці. Нею вона кинула в нечистого, який плив через море, перекинувшись у мишу, — щоб спокусити Єву.

Як чорний, так і білий, кіт був пов’язаний із потойбіччям та нечистою силою.
Стереглись, аби кіт не перескочив через мерця, бо той став би упирем, білим котом щоразу приходив би до своєї хати. Вампіризм приписувати коту і в багатьох інших традиціях. Чорного кота особливо остерігаються на дорозі. Вважалося, що коли кіт (кішка) такої масті перебіжить дорогу, слід чекати нещастя.

Із чорної кішки можна виварити кістку-невидимку. Якщо таку кістку потримати в роті, можна стати невидимим.

Відьма вміє перекидатися  в кота і доїти чужі корови.

Коза і цап

Коза — тварина-тотем давніх українців, зокрема наддніпрянських. З XIV ст. входить міфічним образом до українського фольклору.

Найбільше слави козі звісно дістається на Маланки. Свято Маланки відмічають напередодні Нового року (31 грудня за старим стилем, 13 січня за новим), ще його називають Щедрим вечором, або Щедрою (Другою) кутею. Святом Василя називають Старий Новий рік і відмічають його 1 січня за старим стилем (14 за новим). Водячи Козу від господи до господи, люди мали
на меті заворожити врожай на майбутній рік, а також, закликавши силу
предків-небіжчиків, оживити (разом із народженням нового року) творчу енергію
всього роду.

Проте в міфах збережено й інше уявлення: цап ні на що
не здатний, із нього нема ніякої користі (“як з цапа молока”). Через
певні зміни в уявленнях образи кози й цапа іноді є досить суперечливими. Цапа
пов’язували також із нижнім світом і приносили його (чорного) в жертву водянику. Сам
водяник теж міг показуватися людям у козлячому образі. Звідси й цапині копита в
нечистого, а також обережне ставлення до козла з боку злого домовика, який
часто мучить домашніх тварин, особливо коня: “Як домовик незлюбить коня, то
їздить на нім по ночах, доки не заїздить. Щоби сього уникнути, треба тримати в
стайні козла. Тоді домовик їздить на козлі, а коневі дає спокій”