Дякую  за нагадування про велику поезію  Тирса В Голові. 

Хоча замість поезії зараз  читаю п'єсу, вірніше драму "“Гец фон Берліхінген, лицар із залізною рукою”.

І мій вірш до неї ніяк не відноситься, крім теми про призначення.

З мого вікна видна вишня. Весь час, поки не ній немає  листя, вона тримає в вітах одну й ту  саму зірку - ну ракурс такий, так виглядає.

В дитинстві завжди  влітку здавалося, що зірка втекла, але восени  ставало зрозуміло, що ні.

А ще є таке повір'я: коли народжується дитина, в небі з'являється її зірка. Коли людина помирає, зірка падає з неба.

І ще є повір'я про те, що призначення долі скасувати не можна. Але люди завжди намагаються і намагатимуться.

Дерево за вікном

Вітами ловить зірку

Хмари ховають її

Тільки нічого не вийде

Вітром їх однесе 

Віти своє візьмуть

Зірка має тепер 

Жити в полоні у вишні

Тільки вродилось дитя

Тільки душа засвітилась

А вже призначено кимсь

Зірці бути у парі

Вирватись можна завжди

Жити потім як схочеш

Тільки  чи зможе вона

Жити в небі одна

Згаснути в самоті

А не в рідному вітті