Моя думка про книгу "Особиста вендета"

Як автор, який з'являється в блозі раз на оказ, мені доволі важко вигадувати про що писати. Вести особисті блоги не в рамках політики сайту, та й точно не моя фішка, тоді про що створювати дописи? І от я подумала про колег по цеху) Що як спробувати писати відгуки про прочитане? Таким чином ще й зможу підказати своїм читачам, на яку роботу можна звернути увагу!

Але тут мене зустріла чергова "проблема"...)

Окрім моєї любої Дарії Новицької, з якою нас звів Букнет і з якою я тепло товаришую, у мене тут більше немає подібних віртуальних друзів. Треба це випрявляти ;) І ось, зустрічайте мій перший відгук на роман "Особиста вендета" Влади Холод і Тараса Мельника.

Почну з того, що це перша книга у співавторстві, яку я тут прочитала. Оформлено дуже цікаво: розділ він неї (написаний Владою від імені головної героїні Анни-Марії) і від нього (написаний Тарасом від імені головного героя - поліцейського Сергія).

Початок динамічний, як і повинно бути в бойовику; сюжет одразу затягує і навмисне чіпляє читача розкриттям важливої події в житті героїв, але як вони опинились в цій ситуації розповідається послідовно уже в наступних частинах. Крутий трюк ;) Діалоги легкі і з гумором... Таким, знаєте, нервовим, коли знаходшся в стресовій ситуації і рятуєшся жартами, щоб хоч якось розрядитись. Думаю, багато чтачів зможуть побачити себе в цьому :) Принаймні мені відгукнулося, бо я теж жартую, коли потрапляю в якісь чудернацькі/неприємні ситуації. А головне, що протягом твору дуже легко уявити все, що відбувається, адже сцени описані достатньо детально, але водночас не нагромаджені зайвим. Окреме "браво" Владі за описи взламу замків (не тільки дверних), одразу видно, що вона вивчала питання і надала цьому особливої уваги.

Основне, що зачепило мене під час прочитання, це роздуми Сергія сприводу ситуації, в яку вони потрапили з Анною... Здавалось би, коротка цитата майже на початку книги, але прочитавши її ніби одразу розумієш, про що весь роман:

Я люблю книги, які захоплюють увагу і підігрівають цікавість з першого абзацу, а вся розповідь уявляється ніби дивишся кіно. Але як же без ложки дьогтю?) Невеличкої і суто суб'єктивної, звісно... Герої не можуть не подобатись, адже кожне їх рішення прийняте базуючись на непростому життєвому досвіді, от тільки є момент, який трохи відштовхнув мене від Сергія. Так-так, саме від розумнички-Сергія, а не від Анни! Хоча героїня точно поводилась більш ексцентрично, але до неї претензій немає, я розумію її, адже знаю історію дівчини (на відміну від Сергія, на той момент). 

Так от, про що я? Про його звертання до Ані "крихітко" і подібне. Вони навіть добу не знайомі, чи бодай кілька годин (що не суттєво змінило б моє ставлення до цього моменту), а Сергій вже так фамільярно з нею спілкується, особливо враховуючи ситуацію, в якій вони знаходяться. До того ж, це зовсім не в'язалось мені з його образом "бравого молодця", хіба що з тим гульвісою-Сергієм, яким він був до служби в поліції... Ну, але, знову ж таки, це може лише в мене від такого звернення поповзла догори брова :) Звісно, їх стосунки розвиваються доволі стрімко, що не дивно, адже постійни адреналін тільки підігріває їх взаємоприв'язаність, але він назвав так Анну з перших хвилин знайомства, а це мені здалось недоречним зі сторони Сергія.

Що ж, поки що це все, що я можу сказати, адже бойовик ще не закінчений... Тож приєднуйтесь до мене у прочитанні! Думаю, Ви не пожалкуєте)