...Минали дні та місяці, а тоді настав вирішальний момент. Література, яка стала невід’ємною частиною нашого життя, поглинула її....

Знайомо? От мені дуже... Місцями аж страшно, наскільки сильно це мені знайомо. 

А ще, уявіть, що по всій країні починаються вбивства письменників і всі вони вмирають так, як вмирали песонажі в їхніх власних книгах.... Скажіть інтригує?

Мені, як людині дотичній до письменництва, було дуже цікаво читати ті розділи "Літератора", які вже викладено на букнеті. Насправді, я навіть борюся з бажанням попросити мого друга відправити мені чорнетку, щоб я прочитала роман до кінця вже зараз ахахахах...))

Але ні, так я не напишу розділи до моїх романів в процесі, до історії без награних хепі-ендів, роману про битву інтернет-відносин проти реалу "Вісім бажань" та до нашої з Тарасом "Особистої вендети", суміші бойовика і СЛР(так, ця суміш дійсно можлива ахахах, якщо не вірите, просто переходьте за посиланням і читайте ахах)) 

Анотація до книги "Літератор"

Майор Андрій Стеценко береться розслідувати дивне вбивство відомого письменника. Справа з самого початку нагадує йому божевільну оду схибленого фаната, який вирішив позбутися людських кумирів, воскресивши сюжети їхніх книг. З кожним кроком талановитий детектив занурюватиметься у брудні інтриги популярних письменників, щоб врятувати їх від власних творінь. 

Також дам вам цитату з першого розділу, який Тарас традиційно назвав "Замість прологу"...)) 

...Минали дні та місяці, а тоді настав вирішальний момент. Література, яка стала невід’ємною частиною нашого життя, поглинула її. Останні рядки наче злякали мою письменницю, оскільки потрібно було виносити їх на публіку та шукати видавців. Тоді вона почала нагадувати одержиму пошуками.

Час минав занадто повільно і похмуро. Вона не звертала на мене увагу, залишаючи вечеряти на самоті. Екран ноутбука швидко поглянув її, давши взамін людському спілкуванню віртуальне. Якісь групи, невідомі люди з усієї країни і літературні портали. Мою кохану тішили тільки рядки коментарів.

Почалися десятки вечорів без жодного сенсу. Я навіть не бачив якогось сенсу повертатися з роботи. Вона не звертала на мене жодної уваги, тому я теж припинив цікавитися нею. Ми почали звикати до нового ритму. Можливо, на якусь долю емоції, мені захотілося проклясти роман, який раніше викликав тільки захоплення. Клята книга перетворилася на вбитий клин між нами.

- Ти чимось засмучена? – запитав я у неї, помітивши сльози на очах.

Вона поглянула на мене і вдавано посміхнулася.

- Все нормально. Вечеря розігріта. Ти поїж, а я хочу сходити у ванну.

Її поведінка не здалася мені дивною. Апетит до неї не повертався більше місяця. Здавалося, що їй доводиться годуватися непереривним редагуванням.

- Прийшли відгуки на твою книгу? – запитав я.

Нічого іншого її не цікавило, тому потрібно було зачіпатися за подібне.

- Так, - сухо відповіла вона, зачиняючи двері.

Я довго їв, перечитуючи звіти від колег. Минула майже година. Здалося навіть, що вона заснула. З ванної не було чути жодного звуку, тому довелося погукати. Раптово мене пройняли якісь тривожні передчуття. Щось могло…

Думки змусили підірватися та побігти до дверей у ванну. Я кинувся та почав молотити кулаками, не зупиняючись при цьому кричати. Вона не хотіла відчиняти, ігноруючи мої спроби проникнути до кімнати та перевірити все.

Не очікуючи зайвий час, я вдарив ногою біля замка і вибив двері у ванну. Побачене змусило застигнути на місці та схопитися за голову. Вона лежала посеред червоної ванної з порізаної руками, посинівши від втрати крові. Кров розтікалася підлогою, прямуючи до каналізаційного отвору.

А ось ще одна цитата, вже з 1 розділу, по суті, зав'язка "справи літератора":

- Як хочеш. Твої майже всі на завданнях. Вчора навіть Соболь поїхав.

- Куди? – підтримав інтерес Стеценко.

- Не знаємо, чи то наша справа. Але ситуація вельми цікава.

Стеценко відсунув тарілку в сторону.

- Що там сталося? – запитав він.

Палій вийняв з кишені планшет та поставив його перед підлеглим.

Андрій уважно поглянув. На екрані висвітився шматок роману. Збоку писали детектив/трилер, а зверху «Літератор». Захотілося посміятися, однак щось підказувало, що найдивніше у цій справі заховане між рядками.

Палій дав часу майору, перервавши тільки на останній сторінці.

- Дивився вчора новини? – запитав він.

Стеценко перевів погляд з екрану на обличчя співрозмовника. Такого він точно не чекав після моторошної справи у Карпатах. На горизонті з’явився ще гірший психопат, який кинув виклик поліцейським країни.

- Він що, описав деталі справжнього вбивства у романі?

Палій кивнув, продовжуючи потягувати колекційний коньяк.

- Якби не цей роман, смерть письменника назвали би самогубством....

Запрошую вас почитати роман "Літератор" прямо зараз.

А я, в очікуванні нового розділу, який буде завтра, пішла писати нові розділи "Особистої вендети", "Восьми бажань" та ще однієї моєї новинки в співавторстві, ой... Це ж поки що секрет... ТССС! ахааха) якщо що, то ви нічого не чули))