Всім привіт.

  Дорогі читачі, продовжую працювати над любовно-детективним романом «Чиє весілля?»

 Історія набирає обертів. Тож, хто ще не почав читати, запрошую. Буде і сумне, і радісне, хвилююче і романтичне. А головне, багато загадок, які поступово розкриються. Все таємне, стане явним.

А тим часом, хочу показати вам нову обкладинку моєї книги

 «Тільки не він»

Стара одежинка:

Нова:

  Змінила не дуже, але, вважаю, що так цікавіше. А, як вам?

  В цій книзі є описи подорожей на тропічні острови, тому я вирішила, що на обкладинці повинен бути такий райський пейзаж.

  Це легка і весела історія, з гумором і пригодами. Ну, і, звісно ж, романтика. Куди без неї? Це книга для відпочинку і приємного настрою. У ній ви не знайдете жодних трагедій, чи надто глобальних проблем. Тож, коли прагнете просто розслабитися, гарно провести час і побувати з героями в мальовничих місцях, ця історія якнайкраще підійде для цього. Щиро запрошую.

Цитати:

«Агов! Ти, що заснула там? Чи передумала? Не сподівайся, що будеш сидіти ввесь час в кімнаті. Купатися все одно підемо! — я засміялася.

̶ Не заснула! Просто одягаю акваланг! Думаєш просто? Тут такий тісний термокостюм, ще й маска... — за тонкими дверима почувся регіт.

̶  Ти смієшся з мене?! Мала, не сміши курей!

̶ Тут нема курей! Є тільки один дуже нечемний турок, що пропалює мене голодним поглядом. — сміюся, уявила його реакцію, якби справді одягнула термокостюм на ту спеку.

̶  Та, годі, красуне... Ходімо вже! Не з’їм тебе! Я ж щойно пообідав.

   Я одягнула купальник, просте, вільне платтячко на бретельках, десь до середини стегна довжиною. Вийшла. Ніяково спостерігаю реакцію друга. Джамал посміхнувся, окинув мене уважним поглядом згори до низу. Підморгнув лукаво.

̶  Класний акваланг...»

 «Прокидаюся від рику тигра, який одразу нагадує, де я. О, та я так... Заснула, просто в халаті? Поверх покривала? Вже день. Яскраво світить сонечко. Ого... Яка ж година? Сіла на ліжку. Раптом пригадую, як ми з турком посварилися вночі. О, ні... Треба пакувати шмаття і вирушати додому. Від цієї думки захотілося вити.

  От халепа, Наталю... Назбирала ти пригод на свою голову. А тепер доведеться відповідати за свої вибрики. Капець... Як тепер показатися вдома? Та, якби й не те, все одно невимовно шкода покидати цю казку. Цей райський острів, яким так мало потішилася. І, звісно, того, хто подарував мені цю казку. Хоч і не розумію вже, що до нього відчуваю.»

З любов’ю, Лана Іссан.