Я не люблю ваніль. 

Якось вже так сталося, що погнавшись за модою на все ванільне, раптом зупинилася й зрозуміла - це не моє. Не знаю чому і як, але точно не моє. Краще вже багатогранний та глибокий цинамон, або гострий до сліз перець. 

Часто кондитери зловживають її використанням, і тоді смак виробів стає занадто солодощавим. Здавалося б що там того граму? Проте ні, навіть легкий перебір псує страву й, крім того, щоб давитися нею, нічого вже й не лишається. Ну а що робити, якщо вже придбав цю ароматну свіжу булочку, на яку так довго облизувався?

Ось і з книжками інколи так, коли починає читати, а розумієш, що окрім кліше та ванілі нічого немає. Та й те, що було презентоване як перець - лише ароматичний замінник. 

Щось останнім часом потягнуло на журбу й споглядання в блогах. Хоча у творчості все навпаки цвітне від гумору та бажання відійти якнайдалі від стереотипів й наповнити сюжет глибиною)  

Ну й, звісно ж, куди без короткого посилання на історію, яка так і називається "Неванільна історія кохання"