Усім привіт. Сьогодні хочу поговорити про потребу писати.
Інколи після написання книги думаю, все беру перерву, або ж взагалі кидаю цю справу надовго та не проходить й тижня, як я відчуваю спрагу, яку необхідно негайно втамувати, поклик, шалену потребу сісти за ноутбук і писати, писати. Мій внутрішній творчий голос нашіптує варіанти чергового сюжету, і ти не можеш, не маєш права йому протистояти. Твої думки мимоволі вже в іншому світі, полонять тебе усю.
Чи відчуваєте, автори щось схоже? Як надовго можете відпочити від творчого процесу?
7 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиВітаю! Також не пройду повз і вставлю свої п'ять. Так, цілих 3 чи 4 роки роки у мене була перерва між книгами. Сім'я, вчителювання, справи, а ще зневіра після того, як не пройшла у фінал "Коронацїї слова". Замахнулась на святе, скажете? От і я так думала. Але доля розсудила по-своєму. Сталося так, що тепер у мене є час. Я вириваю його зубами і кігтями. Мандражка першого дебюту на Букнет пройшла і тепер можна видихнути спокійно. Але ні! Тепер світ не той і я уже не та. Хочу писати! І буду це робити попри зайнятість і обставини. Так вимагає той голос, що надихає і спонукає мене до творчості. Кому цікаво, заходьте в гості. Поспілкуємося. Час знайдеться завжди. Тільки поганому танцівнику заважають ... ну, ви зрозуміли що!
Лана Василенко, Дякую, що поділились;) ох цей внутрішній голос, який нашіптує творити❤️
І я так. Вже годі не писати. Нові сюжети постійно крутяться в голові. Картаю себе за те, що надто багато часу на це витрачаю, а відірватися дуже важко. Можливо, з часом навчуся якось краще це контролювати. Маю надію. Усім "графоманам" (в хорошому сенсі слова) бажаю успіхів і море читачів.
Тетяна Котило, Дякую.
У вас такі цікаві блоги-опитування, що не змогла пройти повз і не поділитися своєю думкою;D
Знаєте, у мене все йде, як по маслу, уже 10 місяців поспіль, відколи почала публікувати свою першу книгу на цьому порталі;)) Щодня, щохвилини в моїй голові купа думок, ідей щодо розвитку подій сюжету, що не можу зупинитися, тому пишу й пишу. Якби не робота, то писала б ще більше;)) ха-ха;))) Публікації роблю не щоденні, а через день,але пишу по 5 тис символів щодня, тому що не можу витримати без своїх історій і героїв!!! Вони для мене, як рідні діти, яких я маю випустити у щасливе плавання;)) Ніколи не відпочивала після завершення однієї книги, одразу розпочинала іншу, або ж навіть пишу одну і починаю другу, бо ці нав'язливі думки рояться в голові, що не можу їх ігнорувати;D Вже змушую сама себе відпочити, але герої не дають, наче просять мене писати про них;))) Сподіваюся, що таке відчуття ніколи не закінчиться, бо я живу своїми книгами;)
Тетяна Котило, Це надзвичайно – робити те, що любиш і що хочеш;))
Таааак, але моя "творча перерва" присвячена редагування тексту, то ж не так сильно ламає. За цей час доопрацьовую в голові новий сюжет)
Тетяна Котило, я так само, але потрібен час, щоб переключитися з одного сюжету на інший, або ж не перетворити сюжетну лінію в суцільний мексиканський серіал)
О, так))) цей поклик важко ігнорувати.)) А відчуття, коли в голові зароджуються все нові і нові думки, сюжети, а ти не маєш змоги їх записати (через якісь побутові обставини, інші важливі справи чи просто під рукою немає ні ноута, ні телефона, ні навіть ручки і записника) просто нестерпні. А ще коли приходить натхнення і текст ллється як вода, а тебе постійно відволікають, жахливо дратує))))) Буває, що даєш собі день чи два відпочити, та до вечора все одно зриваєшся і починаєш писати)) не можу сказати, що це наркотик чи залежність, скоріш за все поклик, зов... воно в крові)))
Євгенія Чернюх, Творчі люди такі:) дякую, що поділились. Я зараз відчуваю щось схоже, в голові зароджується новий сюжет, а змоги, як такої немає, аби спокійно сісти і розпочати писати.
Ні, нема такого. У мене велика перерва була після останнього великого твору написаного. Десь років 5, напевно. Ото якби не карантин, я б і не почала знову писати, мабуть. Тим паче щось велике. Зараз знову спокійно собі живу ;)
Галина Швець (ГаляВуд), Цікаво). Усе-таки, які ми всі різні)) І я теж на карантині почала більше писати, і не можу досі спинитись)))))
Напевно у всіх нас таке відчуття. Це, як наркотик. Коли його немає. Ломає кістки та вибухає розум. Так і з написанням книг, або віршів. Ми вже залежні й від цього немає ліків. Ми не можемо вилікувати, адже наші ліки то писати. Воно лікує, як душевні рани, так і фізичні. Так ми занурюємось у свій світ не бажаючи з нього вертатись. Адже довкола нас стільки переживань та тривог. Купа нервів і клопотань, що інколи хочеться забутися. Зануритись у вигаданий світ, де сюжет розвивається так, як ти хочеш і кінцівка історії буде такою, якою ти її бачиш, або хотів бачити.
Марі Керімей, Поділяю вашу думку).
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати