Флешмоб "Магія снів"

Вітаю, букнетівська громадо!

Нещодавно чудова Наталія Девятко (Natalia Devyatko) запустила в мене та інших авторів флешмобом під агіткою "Магія снів". Довелося трохи намучитися, поки відкопала у себе щось путнє, хоч віддалено схоже на сон, проте я намагалася. Тепер от серйозно задумалася на цим прийомом. Гадаю, принагідно, обов'язково використаю у своїй творчості. А нині кидаю на ваш розсуд уривок з моєї фентезійної книги По той бік Лісу.

Наталю, щиро вдячна за флешмоб та ініціативу. 

" Яред

Я стояв посеред високих трав, які пахли дитячими спогадами. З одного боку Арнари, з іншого – Ліс. Мені наче вибір пропонували, куди податися. Я б тут залишився. В дитинство поринув, коли ненависних овець по пасовиську ганяв.

Здаля чиясь фігура замайоріла. Приглянувся, вона наблизилася, чіткі контури окреслила, чорною пеленою волосся обличчя закривала. «Елен» - здогадався. До неї ринувся, але вона руку вперед вставила, згубивши мій  порив своєю недосяжністю. Все як завжди. Тілом котилися хвилі розчарування, скоро згубить мене безкінечне збудження.

- Тобі йти треба, - говорила вона, але вуста не рухалися. Голос в голові лунав, а я не дивувався. Довіряв їй безмежно.

- Куди?

- Згадай по що ти прийшов, – її очі зеленню палахкотіли, до глибини затягували, пригадати змушували.

Меч! Я бій з Талком прийняти мушу, але де ж його шукати?

- Прямо йди. Два дерева побачиш, Талка там знайдеш, – мовила стиха і в травах загубилася, маревом розтанула, подивом мої думки роз’їла. Знов її штучки! Якщо виживу, сам приб’ю. Просив же!

Скільки йшов не знаю. Сонце приємно шкіру гріло, пекучим промінням кістки не плавило, око раділо, дух вільним почувався, жити хотілося. Незабаром дерева вигулькнули. Два великих крона до неба тягнулися, а під одним чоловік сивочолий сидів у білій сорочці та відчужено поглядом у вітях блукав.

- Сідай, – махнув він на друге дерево, на мене не глянувши.

Послухав, здогадавшись, хто мені перепочинок пропонує.  Дерево приємну тінь розкинуло,  солодку знемогу тілом пускаючи. Я Талка розглядав, старечі зморшки вивчав, які гнучкий зелений погляд прикривали. До рук спустився, що ще силу пам’ятають та вкляк. В ногах чоловіка меч лежав, погляд магічно притягував, єство неприроднім збудженням накриваючи.

- По меч прийшов? – рівно спитав Талк, звернувши пронизливі очиці в мій бік.

- Так.

- А навіщо він тобі?

Відкрив рота, а відповіді не знайшов. Брови до купи звів, у власні руки втупився. На них крові повно. Що меч мені може дати, якщо моїм стане? Ще крові? Я й так в ній потопаю. Чітко прийшло осягнення, що кривавої влади не хочу.

- До бою зі мною станеш? – вирвав з марева самоїдства сильний голос Талка.

Я очима легендарного воїна гриз, усвідомлюючи, що ніякого бою не буде. Не хотів я його шляхом йти, бездумно чужі життя губити, щоб безмежною владою впиватися. Кривавою владою. Я Елен в темний куток заволокти хотів і щастям впиватися, дітей зростити, яких вона подарує. Тільки вона.

- Молодий, а стільки чужої крові випив, – гидливо скривився Талк. – Сам собі не остогид?

- Остогид, але в мене цінність з’явилася, – розмова в нас дивна виходить, ніби ми давно знайомі і вирішили словом вправлятися, а не мечем.

- Ти її не гідний.

- Так, але спроби стати щасливим гідний,  – впевнено заперечив я."

І так, щоб я не одна отут свої книги всоте перечитувала, вишукуючи потрібне, запрошую до флешмобу Стася Павлів, Лаванда Різ, Лана Вернік (я навіть знаю з якої книги можна взяти уривок, але залишаю це на ваш розсуд), Тіа Кузь (тільки спробуєте не взяти участь, я вам уві сні з'являтимусь)

Усім гарних снів та приємних вражень!