Вітаю всіх авторів і читачів!

Я отримала від Наталії Девятко естафету на участь у цікавому і трохи таємничому флешмобі "Магія снів".

Ми самі не завжди пам'ятаємо власних снів, але яку втіху отримуємо, коли нам вдається відхилити завісу сну героя книги і спостерігати, що видає чужа підсвідомість: флешбек у минуле, передбачення майбутнього чи підказки для вирішення проблем у теперішньому.

Які ж автори не звертались до теми снів: і класики (Т.Г. Шевченко "Сон"), і сучасники (Макс Кідрук "Зазирни у мої сни"). А от я передивилася усі свої творчі здобутки і зрозуміла, що майже не зверталася до сну, як до прийому. Та все ж в одному закапелку дещо знайшла.)))

Представляю вашій увазі уривок з ще не викладеної глави мого недописаного і нині замороженого роману Дарунки небес, або опіки душі:

"Холодний страх відверто торкався її своїми слизькими щупальцями. Його крижане дихання сковувало волю та відбирало голос. Вона лише беззвучно хапала повітря, що віддавало затхлістю і цвіллю. Страх неприємно ковзнув по стегну і опинивсь між ногами, дозволяючи собі недозволене, болюче та принизливе. А коли здалося, що свідомість почала її залишати, різкий біль здавив її маленькі, майже дитячі груди, наче намагався відірвати їх від тіла. З горла в цю мить вирвався пронизливий крик, і з’явилися сили й бажання пручатися, щоб вирватися з полону болю й страху. Та він просто так не випускав свою жертву. Його щупальця оплелися навколо її шиї, все сильніше стискаючи горло, перекриваючи дихання та відправляючи в темряву.

Люся прокинулася важко дихаючи. Вона нервово витирала з чола холодний піт, жадібно ковтаючи повітря. Серце шалено калатало, наче намагалося вистрибнути з грудей. Навколишня темрява підступно проникала в душу паралізуючим страхом.

Швидко увімкнувши нічник, дівчина полегшено зітхнула: то був лише сон. Кошмар.

Тиша зимової ночі  заспокоювала, лікувала, вгамовувала серцебиття. Та от позбавити страху не могла. Люся до ранку так і не заснула, бездумно роздивлялася стелю у тьмяному світлі нічника. Вона боялася заплющити очі, щоб не повернутися знову в те жахіття. Навіть уві сні."

А щоб трохи пом'якшити гнітючу атмосферу цього уривка, пропоную навідатися до дуже пристрасного сну, в якому кожна жінка мріє опинитися, головне, щоб з коханим!)))) Цього разу це буде поезія.) Заглавний вірш з одноіменної збірки Я прийду в твої сни...

Я прийду в твої сни, без запрошення, нишком, як злодій,

Мій смарагдовий погляд породить сум`яття в душі,

Не торкнусь твоїх губ - спричиню цим шалену негоду:

Буревії бажання та ревнощів зливи й дощі.

Я прийду в твої сни ніжним вальсом весняним Шопена,

І пройду лабіринтом твоїх недоторканих мрій,

Де надія живе невагома, п`янка, незбагненна,

Що твоя я навіки, а ти - тільки мій, тільки мій...

Я прийду в твої сни, як зоря в безіменнім сузір`ї,

Щоби сяйвом своїм освітити тобі небосхил.

І  щоночі - у сон, наче птаха з надією в вирій,

І  щоночі - у пристрасть, в коханні лишатися сил.

Я прийду у твій сон, щоб таємно з тобою зустрітись,

Щоб співати з тобою лише оргазмічні пісні

Ти чекай мене, любий, а я обіцяю наснитись,

Щоб кохав мене щиро і палко хоча б уві сні.

Естафету хотілось би передати Ірині Ярошенко, Юліанні Бойлук, Мар'яні Долі та усім, хто має, що сказати сновидіннями зі своїх творів.

Щиро ваша Ана Пест