"Останні відчуття" – така проста, на перший погляд, назва ховає в собі безліч запитань. Але це поки не прочитаєш останній вірш. Читати треба по черзі, від чого виникає структура епітафії поета, який сам для себе і є останнім почуттям, тою міркою, якою він випробовує світ. Тим парадоксальніше це звучить, чим більше вчитуєшся у слова поета – він нічого вже не хоче, лише відчуває оцю незмінну тривогу, коли стоїш на порозі чогось, що не вкладається у голові, чогось, що тільки відчувається. І дивне, як це завжди у поетів, марення життя лише відволікає. А за цією стіною лише інколи вигулькує сама суть, яка відразу ховається в сльозах – "Я пробачив, очам страшну їх хіть". Такий вердикт поета, його змирення з власною вадою будь-що вдіяти, крім, як спостерігати. Саме цей вогонь розпалив випадковий вітер і так само випадково погасив... Це можна розцінювати, як інфантилізм, як слабкість, але чи ж винне дзеркало у тому, що лише відображає?
Запрошую охочих відвідувачів до читання моєї збірки:) Всім гарного вечора!
0 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиВидалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати