Фінал будь-якого твору безумовно важливий так само, як і його початок. Доволі часто задумуюсь, яким він має бути.
Мабуть, єдиної та правильної думки щодо цього немає, бо у кожної творчої людини своє бачення твору та сюжетної лінії, яке може й не сходитись із думкою читачів. І в цьому весь фокус.
Викликати обговорення змусити фінальним абзацом читачів задуматись: а може, все так і має бути?..
Мені як читачу дуже подобається нестандартний та непередбачуваний фінал. Коли читаєш і здається, все тобі зрозуміло і очевидно, та ближче до кінця автор нас так приємно здивує, що його книга так чи інакше відкладеться в пам'яті.
Інша справа - трагічні фінали. Це точно не моє. Бо в таких випадках я просто втрачаю сенс написаного, можливу ідею твору, яку хотіли донести через конкретного персонажа.
Якщо "помирає" якийсь другорядний чи третьорядний герой, то дивлюсь на це з логічного боку. Можливо, тоді автор так захотів підкреслити значимість якоїсь події чи розвиток іншого персонажа. Та якщо нещадно вбивають головного героя, де ж тоді логіка? Створити книгу, написати туди переживань, випробувань, боротьби, і під кінець все звести на нуль загибеллю героя/героїні - трохи якось не пасує...
Однак у цьому ключі ще можу читати твори, які складаються з двох чи трьох книг. Зрозуміло, якщо в першій книзі був інтригуючий фінал і натяк на можливий розвиток дії, то вже само собою хочеться дізнатись, чим в результаті все завершилось. Для прикладу, колись читала щось схоже до "героя вбивають, а його кохана дівчина прагне помсти і розшукує вбивцю", було цікаво, і так само був присутній несподіваний фінал.
І трохи про щасливий кінець. Зрештою, все у фільмах чи книгах має до нього зводитись. Ми так звикли. Усі драми та конфлікти мають завершуватись мирно.
"Чому саме хепі-енд? - спитали мене колись (здається, це стосувалось однієї з перших моїх історій).
- Тому що в житті драм вистачає, - відповіла".
Це таки правда. Поринаючи у світ книги, нам часто хочеться відірватись від реальності і на якийсь короткий час повірити в те, що можливо все (це я не про фентезі-історії). Що незважаючи на всі випробування та страждання герой соціальної (любовної, психологічної і т. п.) прози може бути щасливим.
Та от не люблю, коли цей хепі-енд в історії є надто очевидним. Ось наче взяв у руки книгу, прочитав анотацію та кілька перших сторінок, і вже тоді розумієш,що точно буде щасливий кінець.
І ще одна цікава штука - відкритий фінал, коли незавершеність думки чи події дає простір для нових ідей. Цим я скористалась у оповіданні "Пара за обміном", бо так бачила найбільш вірогідний варіант.
А як з цим питанням справляєтесь ви, колеги? Які фінали вам прийнятні та чому?
12 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиДавно хотіла цей блог прокоментувати, але лише зараз руки дійшли:''). Що ж, я як читач не люблю відкриті кінці. Іноді ліпше вже, щоб був трагічний, але не відкритий. Ненавиджу оту невідомість. Вона лякає і заганяє в тугу, як ніщо інше(˘･_･˘). До речі, я, мабуть, як і Марта Грейс, велику увагу приділяюю отій найпіковішій точці сюжету. Хоча кінець теж важливий. Навіть дуже୧( ˵ ° ~ ° ˵ )୨. Бо вся книга може бути класна, але, якщо кінець чимось зіпсувати, то враження від прочитаного так і залишаться поганим, як би файно там все не було до "того самого" моменту(*・～・*). Якщо ж я як читач люблю щасливі кінці, то сама зазвичай пишу такі для своїх героїв. Втім, перед цим вони можуть ой, скільки всякого натерпітися (та так сильно, либонь, що читачі починають сумніватися, чи дійсно все добре закінчиться; ну, що зробиш, буде нецікаво, якщо зразу так дати знати, що, щоб не сталося, вкінці все буде гаразд; люблю інтригувати)))). Дякую, що поділилися своїми роздумами! Цікава тема:33❤️.
Asteriya, Дякую, що заглянули❤️ Я вже й встигла забути про цей блог) Погоджуюсь і підтримую, але щодо себе скажу, що люблю експериментувати, і не зациклююсь суто на хепі-ендах. В одній історії планую навіть трагічний фінал, побачимо, що з того вийде... Та якщо протягом всієї книги герої борються за щастя, страждають та проходять різні випробування, то тут вже просто совість не дозволяє зробити фінал не щасливим)))
Як читач, то дуже люблю щасливі фінали, що ж я, дарма читала, хвилювалася, аби все завершилося ось так, трагічно? Так я читала "5 хвиля" і була дуже розлючена на автора за фінал після 5 книг) Хотілося щастя героїні. Взагалі помітила, що у чоловіків авторів фінали часто більш трагічні ніж у жінок)
Як автор, то я притримуюся правила "мучай героїв стільки скільки можеш". Дуже люблю протистояння, коли по краплі ти збираєш миті, де герої приходять до того, що я у висновку задумала. Як сказала Марта нижче, кульмінація, мабуть, дійсно важливіше. Я навіть не замислювалася над цим усім особливо))) Фінал для мене швидше як підбиття підсумків того, що тягнулося протягом сюжету, не важливо дилогія це, чи однотомник))) Мене більше цікавить вести героїв та привести їх у те місце, де все встає на своє місце, все викривається й стає зрозуміло, що все, баста, шляху назад немає, все втрачено, все пропало)))
А загалом, то звісно стараюся дати щасливий фінал книзі, у кожної він різний, не завжди це шлюб та квіточки, якщо конкретно брати слр)) Та й не тільки його)) У житті дійсно трапляється багато поганого, іноді дивишся й не віриш, що це реальність, тож нехай у вигаданих світах буде щастя)
Стефанія Лін, Як я і казала, читаючи книги, ми дозволяємо собі відволіктись від реальності) Дякую за висловлену думку ♥️
Так, досить цікава тема. Але я найбільше полюбляю і приділяю увагу не фіналу, а трохи раніше перед ним. Коли напруга у творі досягає найвищої точки. Саме ця передфінальна сцена - той момент після якого йде все на спад. Бо фінал це спад історії як не крути. Яким би він не був: щасливим, трагічним, відкритим. Важливий герой, що в останній битві зі своїми упередженнями, обставинами, антагоністами - остаточно міняється. Саме ці події яскраво ілюструють головну ідею, тему. На що і працював весь сюжет твору. А фінал для мене - це як хвилі після падіння камінця.
Марта Грейс, О, цікаво) Мабуть, варто глянути цей фільм) Дякую!
Люблю незвичні фінали, але у моїх книгах, мабуть, їх нема. Більше схиляюся до щасливого завершення, бо інколи так вимучую тих героїв протягом всієї історії, що совість не дозволяє ще й у фіналі нашкодити їм)) Для мене головне у книзі, щоб були розкриті основні питання, поставлені на початку. Тоді фінал завершений, якщо і трагічний. Обожнюю відкриті фінали, хоча і рідко роблю
їх такимии. Дуже часто читачі не розуміють такого і пишуть, що чекали зовсім іншого і їм не подобається. У кожного своє бачення, але автору завжди видніше))
Ксана Рейлі, Це ж любовні історії) Знаю, бо читаю Ваші книги♥️ Та й у деяких випадках щасливий фінал, він просто необхідний. А щодо читачів: треба просто поважати висловлену думку. Розумію, що не всі можуть погодитись з фіналом чи сюжетним поворотом, та якщо автор просто не бачить іншого шляху для своїх героїв, то з тим нічого не поробиш) У мене є таке, що коли вигадую персонажів, то відразу задумуюсь про їхній фінал, і якщо для котрогось із них він має бути трагічним, то я просто не можу зробити так, щоб це був хепі-енд. І навпаки. Дякую!
Нарешті дописи для дискусії! Ну так ось:
1. Джек Лондон: Мартін Іден. Герой в кінці помирає.
Мет Річардс: Я, легенда. Герой в кінці має померти. Його мають вести на страту.
За Ромео і Джульєту казати нічого не буду, крім: не давайте підліткам в руки гострі предмети і навчіть перевіряти термін придатності того, що вони збираються випивати.
Так от: обох випадках ( Лондон і Річардс) — неймовірно сильні фінали. І нічого на нуль не звелось, а навпаки, прекрасно підкреслило задумку авторів. Смерть протагоніста часто можна подати, як катарсис всієї подорожі.
2. Я особисто фанат відкритих фіналів. Себто, наче кульмінація перейшла в розв‘язку, але замість казати до побачення, сказати — до наступної зустрічі. І не писати потім сиквели. Читач не ідіот, він (або вона) любить додумувати, чого в книзі не має. Не забирати ж у нього/неї хліб?
3 За хеппі енд, якось не доводилось писати, тому припускаю, що варіант для певних жанрів допустимий і відносно обов‘язковий. Для мене розповідь в першу чергу повинна бути логічно пройденим шляхом, герої мусять пройти свій катарсис. А щасливий фінал, чи ні — то як виллється з самої історї.
Іван Дурський, 1. Не читала і тому нічого сказати не можу, а Ромео і Джульєтта - це мабуть окремий випадок, тут я з Вами солідарна. Та й зрештою, книги і автори різні, один може написати гідний трагічний фінал, коли відчуваєш саму суть, а інший - бо йому так захотілося, вбити персонажа без особливої потрібності, щоб подивитись на реакцію читачів. Тому в цьому випадку - для кожного своє.
2. О, це також мені подобається: фантазувати і думати, що могло б бути, якби не фінал) В принципі, я так і починала все з фанфіків, а зараз просто лишилась звичка і цікавість на оте "а що було б, якби..." після прочитання. І звісно, якщо після першої книги одразу бачиш, що є друга, то вже підсвідомо хочеться дізнатись, а як автор там усе повернув? Того і вважаю, що писати сиквели треба лиш там, де точно необхідно.
3. Цікава думка, не можу не погодитись;
Дякую, що заглянули)
Небанальний кінець придумати важко, особливо якщо він все-таки щасливий. Відкритий або несподіваний, як ото у вас зустрічала, подобається, дає змогу самій додумати. Від трагічного сумуєш, навіть якщо добро все-таки перемогло зло. Очевидні хеппі-енди, які зустрічаю у анотаціях до книги з одного боку радують, а з іншого - прочувається, що навіть не почавши - втрачаєш інтерес до книги. Складно, складно, будь-яка кінцівка здатна приємно здивувати, якщо вміло її обіграти;) Треба спробувати написати різні кінцівки для самої себе х)
Ніка Єнжель, Я за) Треба вчитись, пробувати різні варіанти, і так з часом сформується свій стиль. Дякую! Рада, що змогла бути корисною)
Коментар видалено
Хороша тема для дискусії. Самій іноді важко створити фінал, оскільки потрібно згадати про всіх героїв, нікого не забути, усі проблеми вирішити, зробити головних героїв щасливими, а ще не зробити "змазаний" кінець, тобто занадто швидкий і не розкритий... Дуууже багато нюансів!
Стосовно непередбачуваних фіналів не можу нічого сказати. Якщо запланувала щасливий кінець, то він має бути щасливим! І звісно, що читачі про це знають, читаючи. То як насправді зробити його непередбачуваним? Скільки читала книг, але таких фіналів не зустрічала:( Розуміла, що герої будуть разом, тому й роблю так у своїх книгах.
Я справляюся з фіналами просто. Підводжу читачів до логічного завершення, розв'язавши всі створені на початку проблеми. І на останок роблю епілог, у якому зазначаю життя через роки. Це все.
Не пробувала методику "відкритого фіналу". Можливо, це і справді корисне явище, оскільки читач сам уявляє собі фінал, який хоче. Але це не для мене. Я пишу любовні романи, у яких панує реальність (і дуже люблю реальні події! На основі них написала більшість своїх книг), тому логічне завершення із вказаним фіналом – це мій найкращий кінець твору.
Якщо була корисна, буду рада;D
Лександра Славичч, ❤️❤️❤️
Цікава тема)) У моєму найпершому великому творі "Перехрестя" - фінал такий... Не буду спойлерити, але більшість читачів писали у відгуках, що не чекали такої розв'язки)) Але от мені ця історія бачилася саме такою. В багатьох книгах залишаю відкритий фінал, іноді - через те, що планую написати продовження, іноді - просто щоб читачі могли самі домислити, як склалася доля героїв. Так, як і ви, не дуже люблю, коли автор ще в анотації пише "хепі-енд", не знаю навіть для чого це роблять.
Мар'яна Доля, Точно. Та й так зручніше) Головне не забути, що планувалось донести до читачів, якийсь важливий задум, що хвилює - у мене з ідеї все й починається)
Ну... Ваша позиція зрозуміла та дуже логічна, але я, як істинна садистка для героїв (за словами моєї редакторки), не завжди люблю гарні фінали. Так, цікаво коли він відкритий, але трагічний мені імпонує більше. Хоча б частково трагічний або щасливий, але не надто банальний. Щоправда, тут варто дивитись і на жанр, і призначення, і цільову аудиторію. Бо навряд у комедії приємно бачити трагічний фінал, а від трилеру можна чекати, що всі лишаться живі та здорові й доживуть до фіналу. Тому варто знати специфіку жанру та робити те, що хочеться нашій вибагливій письменницькій душі
Кушнір Олександра, Цілком погоджуюсь ♥️ Люблю у книгах емоційність, інтригу, напруженість, загадку, і щоб не було все надто банально. В такому ключі і стараюсь писати) Спасибі!
Я, наприклад, не проти трагічних фіналів. Звісно, якщо це доречно та вписується в своєрідну «філософію» сюжету. В деяких книгах є чому повчитися) А ще, іноді, я люблю поплакати над героями до яких звикла. Скажемо так, своєрідна розрядка)))
Юлия Ковалевская, Поспівчувати героям і я люблю в процесі читання. А от щодо плакати... Лиш одну книгу пригадую з Букнету, яка викликала в мене сльози) Філософію можна вловити не лише в смерті, але то вже кому як... Знову ж таки, я не виступаю проти якогось фіналу, просто висловила думку. Трагізм - однозначно не моє. Дякую, що заглянули!
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати