Що далі? Цитати і візуалізація.

Доброго дня.

Дорогенькі, сподіваюся, у вас все нормально, наскільки можливо, в цей неспокійний час. Я теж намагаюся зберігати позитивний настрій і далі працюю над новинкою «Тільки не він»

Дуже дякую всім, хто додає мені  натхнення коментарями і зірочками. Надзвичайно потребую подальшої вашої підтримки.

В цій книзі хочу показати неоднозначну ситуацію героїні. Намагання приймати мудрі рішення, попри юність і брак досвіду. У боротьбі між почуттями і обов’язком перед родиною Наталя намагатиметься не зробити фатальних помилок і не загубити себе. А ще, звісно, знайти радість і цікаві нові враження, як цього хочеться всім молодим людям.

Наталя

Роман 

Поділюся з вами деякими цитатами і зображеннями з наступних розділів:

̶  О, як цікаво! А, які ще нюанси з цими електрокарами? — мені стало дуже приємно розмовляти з ним. Майстер почав розповідати мені багато важливих деталей, про які я не знала. Видно, що не новачок в темі…….

Нісанчик в самий раз. Нісанчик Ліфчик? Я раптом усвідомила, як це кумедно звучить. Не стримала сміху.

̶  Чому ти смієшся? — здивовано запитав водій.

̶  А... Я... Просто подумала... Я ж люблю казати ласкаво — моя машинка. А про цю, якщо так сказати, вийде... Мій Нісанчик Ліфчик. — Джамал весело засміявся. Якось так глянув на мене... Грайливо крутнув головою. Я геть зніяковіла. Нащо я це сказала? От хвеська. А він, коли сміється, стає дуже симпатичний. Навіть з бородою. Правильні риси обличчя, чиста смаглява шкіра. Білозуба посмішка.

  Джамал зняв той светр, залишився в футболці. Тут дуже тепло. Мене враз кинуло в жар, та не так від температури повітря, як від зовнішності красеня, що мені відкрилася. Я зробила над собою зусилля, щоб не витріщатися на його потужні м’язи, що аж розпирають ту одежину. Зосередилася на долонях. Мамцю... Він просто неймовірний! Не пригадую, щоб коли – небуть так хотілося задивлятися на якогось чоловіка. Кажу собі: «Наталю, закатай губу!» Та не дуже вдається контролювати свої очі.

  Розстебнула куртку, спекотно тут. В прямому і в переносному значенні.

Зітхнув, поклав свій кебаб на тарілку. Виставив розслаблені кулаки на стіл. Поглянув на мене якось так... Ніжно, але й грайливо. З викликом. Якусь хвилину ми дивилися одне на одного. Здається, він вагається. Бореться з собою. Не знає, чи казати те, що хоче. Таки промовив:

̶  Наталь, а хочеш доведу, що не всі однакові? Даси мені шанс? — упс... Приїхали. От і починається...

  Попереду багато несподіваних поворотів і хвилюючої романтики. Щиро запрошую до читання, дорогі книголюби.

З любов’ю, Лана Іссан.