Вітаю друзі!

Сьогодні у мене подвійне свято!

День народження та прем'єра нової книги!

Історія про дівчину, яка жила у місті звичайним життям, поки не дізналась правду про свій "спадок"...

Будуть магічні пригоди, таємниці, битви та краплина кохання❤️

"Вільна. Грані життя"

Уривок:

"І почула, як з дерев зриваються птахи й що духу летять, рятуючись від... Темної, злої сили, що переступила кордон мого лісу. Останнього лісу, де ще збереглась стародавня сила Матінки Землі. Магічна енергія, що наповнює все довкола, починаючи з трави та завершуючи — мною.

Не тільки я відчула це вторгнення, а й уся живність лісу. Від найдрібніших до найбільших, від найслабших, до найсильніших... Зло захоплювало все на своєму шляху, кожну травичку, листочок, дерево, отруювало, вбивало,.. а потім оживляло - повертало із вічного сну до... Ні, не життя, а служби, рабської, безкомпромісної, принизливої.

І Він хоче, зробити це і зі мною, тому і прийшов. Відкрито, не ховаючись зі своїми темними слугами. Якби ж я тоді знала кому допомагаю, кого рятую, то убила б на місці, без роздумів та вагань. Бо забрати життя важко, а у того кого любиш... Безмежно важко, нескінченно боляче.

Та, я зробила інше і мій вибір став фатальним... Я влила свою силу, магію, енергію, віддала частину себе, щоб зберегти життя тому, кому вірила, кого любила. А тепер пожинаю плоди свого вчинку! Саме через мене гине мій ліс, його мешканці. І люди...  

— «Адо» — прокотилося по лісу, й від цих низьких вібрацій тремтіло все: земля, листки, трава, аж стигла кров у жилах. І я пішла на поклик, хоч знала, що не треба, бо там на мене чекає смерть. Та не могла чекати й дивитись, як гине моє дитя, бо, якщо загине ліс, то і я довго без нього не протягну.

Крок, ще один, і ще... Ліани простягали до мене свої гілки, мов руки, намагаючись зупинити, втримати, не пустити. Але я не піддавалась на це йшла далі. Мені на зустріч вийшла зграя вовків. По їхніх очах, я бачила, що вони знають хто я і розуміють, що це буде наш останній бій і що більшість не виживе, або й взагалі ніхто. Вожак зграї, безстрашний Ганс, вийшов вперед і гордо подивився на мене своїми розумними, жовто-зеленими очима, які сяяли магією. Ліс постарався й допоміг своїм захисникам, вплів останки магії у стаю вовків і в мене...

Сумно мені, дуже сумно від усвідомлення, що це моя провина. Та слізьми горю не зарадиш. Тому я мовчки кивнула головою Гансу, приймаючи їхню допомогу, і гордо рушила вперед..."

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍