Привіт усім. Сьогодні хотів розповісти про новорічну історію Леся Яцута.  Відьомський Новий Рік. Спешл "Третя сторона" , який мені дуже сподобався. Опублікований він був в збірці  "Різдвяні Спешали", запропонованій Холод Владою.

Ось  анотація:

Поки моє життя перевертається з ніг на голову, а моя відьомська сторона думає як би з цього переполоху вибратись, я все ж знайшла хвилинку аби згадати один з приємних спогадів про власний дім й родину, котрий буде гріти душу ще багато років.
Цей спогад повернув мене на декілька років назад, коли я вирішила, що час показати відьмам моєї сім'ї, що святкувати новий рік можна не лише за традиціями шабашу. Результат мого плану перевершив усі сподівання.

Найбільше мені у творі сподобалося, те як головна героїня Катя разом з подругою Русланою, прикрашала свій будинок до нового року, доки її мама та бабуся поїхали на відьмину гору на сонцестояння. Дівчинка хотіла вразити їх, зробивши їм такий подарунок. Цікаво що в неї з того вийшло – заходь і читай.

Головне, як на мене, це те, що автор доводить – якщо маєш ціль – йди до мети і досягай, не боячись нічого.

Не буду далі розхвалювати. Краще самі оцініть. Ось вам, навіть і фрагмент.

Вивіска «Різдвяний ярмарок» зустріла нас яскравими вогниками, підвішеними під стелею оленями і ялинками під туж стелю в висоту, цінники котрих показували набори цифр хіба трішки коротші за мій номер телефону.

Руся схопила перший порожній возик й кроком бувалого покупця рушила у світ блискіток, скла й різдвяних мелодій. Ярмарок зібрав чимало любителів роззявивши рота повільно прогулюватись рядами, торкатись усього підряд, знімати з вітрини й класти не на свої місця. Під ногами хрумкотіли скельця побитих іграшок, котрі з кожним новим кроком перетворювались на дрібненький пил. Я не встигала бігти за подругою, котра вправно маневрувала між людьми, по дорозі збираючи, здавалось, все, що лиш траплялось їй на очі.

Коли я нарешті її наздогнала, возик був наполовину закиданий купою блискучого дощику, гірлянд імітованих під ялинкові гілки, парою коробок с прикрасами й великою зіркою, котра світилась усіма променями з картинки на коробці.

- Русь, а це не забагато? - прохрипіла я, в голові рахуючи суму мого плану.

- Це лиш початок. Нам треба вінок на двері, - спокійний й зосереджений тон подруги мене починав лякати.

- Я б не хотіла вінок, - обережно мовила, щоб не попасти під її пильний погляд, - Це ж буде сюрприз, а вінок на дверях викличе підозру.

- Хм, - цей погляд мене все ж таки зловив, - Твоя правда. Тоді ходімо купувати іграшки на ялинку й вогники на вікна, а ще треба шкарпетки й плед.

- А хіба ти вже не купила прикраси? - вказала я на дві коробки милих маленьких кульок, котрі поблискували боками на дні возика.

- Це не для ялинки, - коротко відповіла Руся і я зрозуміла, що зробила помилку в виборі декоратора мого свята.

Приємного всім читання!!!