Слідчий Сизоненко понуро дивився на особу, що була перед ним. В його голові крутилося безліч запитань. Головне з яких було – це мотив зробленого злочину. Він змістивши тулуб трохи вперед промовив:

- Ну що громадянин Шевченко розповідайте все по порядку. Головне поясніть мені чому ви це зробили?

Той підвивши очі і глянувши на слідчого, почав розповідь.

- Я давно хотів це зробити. Цей покидьок не заслуговував на життя. Півроку назад моя двоюрідна племінниця влаштувалася на роботу секретаркою до нього. Спочатку все було гаразд. Він поводив себе як справжній джельтельмен. Але в якийсь момент директор почав залицятися до неї. Вона на нього не реагувала. В кінці одного робочого дня, він покликав її до себе і запитав чому вона не звертає на нього ніякої уваги. Племінниця пояснила, що зустрічається з іншим. Директор, замість того, щоб залишити її в спокої, почав розповідати, що з ним їй буде краще. Мов я заможний чоловік, а твій хлопець ніхто – говорив він. Вона попросила його не втручатися в її особисте життя. Він розлютився на неї і зґвалтував бідолаху. За те я його і відправив до Бога. На суд.

Здавалося, чоловік, розповідаючи це все, зовсім не розкаювався в здійсненому.

- І вона не спробувала написати заяву в поліцію? – запитав Петро Степанович.

- Ні вона боялася. Адже він пригрозив їй розправою, попередивши що має зв’язки.

- І після цього ви працевлаштувалися до нього інженером з безпеки.

- Так я хотів підібратися ближче. Вивчити його графік. Така робота була якраз тим чим потрібно – мовив інженер.

Слідчий не знав, що відповісти. Він підвівся з місця і підійшов до вікна. Повернувшись назад, запитав:

- Поговоримо про іншу справу. Ви 1 вересня відключили запис з камери спостереження в кабінеті директора за його наказом?

- Так це він загадав зробити – відповів Шевченко – але я, запідозривши щось неладне, вирішив подивитися, що там буде відбувається. Побачивши, що сталося я вирішив стерти запис. Доречи, а та вчителька молодчина. Змогла себе захистити.

- Чому ви тоді заховалися. Ви ж бо могли посприяти слідству і його посадили б до в’язниці?

- То б було не заслужене покарання – відповів тільки допитуваний.

- Гаразд. Але навіщо стерли запис – не розумів Сизоненко.

- Я колись займався адвокатською діяльністю. Я здогадувався що без відеозапису його швидше за все не посадять. Я заховався в одному з сіл і чекав доки суд його відпустить, щоб завдати удару.

Слідчий нічого не відповів. Він заповнював протокол. Простягнувши його підозрюваному, щоб той підписав, промовив:

- Вам загрожує до 15 років позбавлення волі або довічне ув’язнення. Не знаю чи допоможе вам ваша адвокатська практика в суді.

- Але мені вже всеодно, що присудить суд – засміявся у відповідь колишній інженер з безпеки.

- Це ж чому?

- В мене четверта стадія раку. Мені осталося жити лічені дні – відповів громадянин Шевченко – я лише молив Бога, щоб встигнути помститися.

По цих словах він підписав документ. Сизоненко нічого не відповів, просто поклавши протокол до теки.

Друзі. Дякую вам за те що читаєте цей роман.

І не забувайте ставити лайки (синя кнопочка хоче стати схожою на ялинку).