Любі друзі! До вашої уваги розділ п'ятий короткого історичного роману.

Наступного дня, ввечері, осавул Войченко Хома біг містом. Йому було потрібно конче зустрітися з сотником. З виразу його обличчя можна було прочитати, що в нього до його є нагальна справа. Осінній дощ, який полився ніби з відра, змушував його пришвидшити ходу. Ввійшовши до кабінету, він видихнув.

- Що сталося – сотник зрозумів, що осавул має важливу інформацію.

- До нас дійшла інформація, що військо шведів буде просуватися через Десну десь в районі Макошине – мовив Войченко Хома.

- Ну значить там їх і зустрінемо – Гнат Сахновський встав зі стільця – коли орієнтовно їх очікувати?

- Думаємо до обіду завтрьошнього дня.

- Сповісти козаків. Що рано вранці вирушаємо.

- Добре Батьку. Буде зроблено – вклонився осавул.

- І того з холодної забери – наказав сотник – думаю лишні руки не завадять.

Ледь-ледь почало світати. Небо було у світлих голубувато-жовтих тонах, без жодної хмаринки. Дорогою йшли козаки в каптанах та юхтових чоботях, тримаючи зброю в руках. Деякі з них були на конях.  Їхні заспані очі понуро дивилися вперед. Попереду всього загону їхали верхи сотник з хорунжим та осавул.

Незабаром, ближче до обіду, ввесь загін почав отаборяться. Сотник сидячи верхи на коні спостерігав за усім. Час од часу він давав якісь вказівки. Коли справа була зроблена, всі почали чекати на загін шведів, який за інформацією розвідників, мав ось-ось прибути. Козаки, окрім вартових, щоб трохи відпочити повсідалися на землю.

Не минуло і півгодини, як вороже військо в синіх мундирах з жовтим кантом з’явилося на горизонті. Серед них були переважно мушкетери. Трохи менше в їхньому загоні було гренадерів та пікінерів.

Козаки зачувши ворога, почали шикуватися, готуючись до бою.

Якщо книжка сподобалася, переходьте до додавайте її до бібліотеки. І не забувайте про лайки.