В залі суду було прохолодно. Тому присутні були одягнуті в теплому верхньому одязі. Обвинувачений сидів в камері і дивився на стелю. Напроти нього знаходилися Тетяна з Віктором. Вони, чекаючи на прихід судді, тихенько розмовляли.

- А того інженера не вдалося знайти? – запитала вона пошепки.

- Ні – покрутив головою він.

Через якийсь час до залу ввійшла суддя Григорчук Ірина Всеволодівна  і розпочався розгляд справи. Першим виступив прокурор. Він коротко пояснив в чому суть справи. Потім, після з’ясування обсягу доказів, розпочався допит підозрюваного.

- Сергію Петровичу – мовив суддя – розкажіть як усе було.

Той почав розповідати:

- Ми з постраждалою були у стосунках…

Тут встав адвокат, який захищав Руденко:

- Заперечую Ваша честь. Моя підзахисна заявляє, що не була ні в яких стосунках з обвинуваченим. Прошу це врахувати.

Суддя звернулася до Тетяни:

- Ви підтверджуєте, що не були в стосунках з Сергієм Петровичем.

- Так. Ваша честь. Нехай доведе зворотне.

Ірина Всеволодівна звернулася до підсудного:

- Ви можете довести якимось чином, що між вами були якісь стосунки.

- Ні Ваша честь. Нажаль ні – відповів той.

Суд прийняв протест адвоката. Обвинувачений продовжив:

- Коли Тетяна прийшла до мене до кабінету. Я запропонував їй відсвяткувати її призначення. Я думаю в цьому нічого кримінального немає. Але вона, з невідомих мені причин, кинулася на мене і вдарила статуеткою по голові.

Коли він закінчив монолог, адвокат потерпілої почав задавати питання:

- За годину до інциденту камера спостереження, яка вела запис вашого кабінету, була вимкнута. Чому?

- Я не знаю. Можливо технічна несправність.

- Ви наказали вашому інженеру з техніки безпеки, який доречи кудись зник, це зробити.

- Ні.

- Чому ви сказали всім працівникам йти. Ви не хотіли мати свідків?

- Як чого – посміхався колишній керівник приватної школи – свято було. Вирішив що люди повинні відпочити.

- А чому ви тоді замкнули свій кабінет на ключ? – запитав захисник.

- Ну вирішив, щоб нам ніхто не заважав.

- Добре в мене запитань більше нема – звернувся адвокат до суду.

Далі Суд перейшов до іншої стадії судового розгляду – допиту свідків. Свідками у справі були викладачі, які тільки підтвердили те, що їх було відправлено їхнім керівником. Після них суддя стала заслуховувати потерпілу.

Руденко розповіла, як все було в деталях, зауваживши ще раз, що в неї з обвинуваченим не було ніяких стосунків. Невдовзі дійшла справа до вивчення висновків експерта, згідно якими було встановлено, що камера спостереження було вимкнута інженером з техніки безпеки.

Віктор в цей час щось обмірковував. В нього не було надії на справедливе рішення. Про це йому навіть казав адвокат. Занадто мало було доказів проти колишнього директора. «Де ж знайти того інженера» - міркував Пилипенко. Татковому знайомому з СБУ нічого не вдалося нарити. Здавалося, що, ніби, людина просто щезла.

Врешті-решт Суддя Ірина Всеволодівна, після дебатів та останнього слова обвинуваченого, пішла до нарадчої кімнати. Не минуло і півгодини, як вона повернулася і оголосила своє рішення. Ним було визнано Сергія Петровича не винним. Його звільнили в залі суду.

Виходячи з будівлі, Тетяна промовила до Віктора:

- Я так і думала.

- Я також так думав – погодився він з нею.

Повз них пройшов її колишній керівник. Він так подивився на неї, що аж мурашки побігли по шкірі. Коли Сергій Петрович зник з їхнього поля зору, Пилипенко промовив:

- Я тобі найму охорону. Щось мені не сподобалося як він зиркнув на тебе.

Руденко погодилася з ним. Їй було якось не по собі. Вони сіли до Range Rover і поїхали.

Хвилин через п’ять на перехресті, неподалеку від суду, натовп збирався біля якоїсь автівки. Хтось з перехожих запитав в когось:

- А що сталося?

- Хтось обстріляв авто з автомату. Кажуть є загиблі – пояснив прохожий.

- О Господи – сказав той, хто питав.

Невдовзі почулися звуки сирени швидкої і поліції.        

Друзі! Дякую вам за те, що читаєте цей роман. Продовження буде опубліковано завтра.

Але лайки можна ставити вже сьогодні.