100 зірочок у "Такої собі мільйонерки", нова арка!

"Така собі мільйонерка" вже зранку виходить на новий етап... Насправді, було дуже непросто писати два останні розділи. Герої, які тільки нарешті зізналися хоч собі самим в своїх почуттях, мусять розійтися різними шляхами. 

Дам вам цитату:
 

Було боляче дивитися на неї зараз. Взагалі, все більше і більше впевнювався, що спілкування зі мною не пішло Тані на користь. Я не хотів доводити її до сліз, не хотів робити їй боляче, але в той самий час я не міг вчинити інакше.

Я хотів, щоб її роботу чесно оцінили, а не вона десь загубилася чи щось таке. Я не вважаю, що я купив їй це місце. Я просто звів її з цим преподом. Все інше — її наполеглива праця і його щирий вибір. Він, так само як і я, недоговорював правду. А те що вона йому сподобалася я не прогнозував... Він сам обрав її. Вона самостійно змогла завоювати його прихильність.

Таня дивилася кудись вбік. Більше не казала нічого.

— Добре, — таки відповів я.

Так було навіть краще. Те, що вона сама проганяла мене, а не я сам йшов, як планував до того... Але в той самий час я не думав, що це буде так боляче.

Коли шукав цього викладача, точніше, коли переривав анкети всіх членів журі, то розумів, що скоріш за все їй не сподобається той факт, що її викладач планувався взятися мною з журі.

Але це не важливо. Головне, вона пройшла.

Я ледь помітно видихнув і розвернувся до неї спиною, після чого пішов геть з її кімнати.

Таня за мною, авжеж, не пішла.

Через хвилину я вже був у себе в кімнаті. Зібрати речі вийшло доволі швидко, та й жити мені було де. Завдяки великому авансу я міг легко оплатити місяць за свою стару квартиру. Другу частину грошей я вирішив не брати, навіть не зважаючи на те, що дві третини цих грошей, десь півтора тижні буквально без п’яти-шести днів, я насправді відпрацював, але все одно.

Я подивився на вже практично порожню кімнату. Все ж, дім Тані зміг стати домом і для мене. Мені було добре тут, подобалось бути поруч з дівчиною, яка так подобається. Але в той самий час я не міг нормально писати допоки вона була поруч. Напевно, мені не можна бути щасливим, якщо я хочу продовжувати писати. І їй так само. Якщо вона дійсно хоче чогось добитися в малюванні, то кохання буде тільки заважати.

Зітхнувши, нарешті вирішив покинути цю спальню. Як тільки вийшов з дверей, мене зустріла вона.

Таня дивилася прямо на мене. Ще трохи і вона мала заплакати, я це чітко бачив. Їй було так погано через мене, це не йшло з моєї голови. Коли ми встигли так сильно прив’язатися один до одного? Цього не мало трапитися. Це моя помилка...

— Дякую за все, Тань, — я сумно усміхнувся. — Мені подобалося жити тут, з тобою, і я насправді сподіваюся, що ти не кинеш своєї мети. Доведи їм всім, що тебе взяли не просто так. Якщо хочеш, доведи це і мені.

Зіграти на її гордісті та впертості здавалося мені найкращим варіантом зараз. Я реально не пробачив би себе, якби зараз вона взяла і кинула все. Але вона цього не зробить... Не після моїх слів, не після моєї «зради». Тепер вона сама захоче довести. А потім це її «довести» переросте в просте бажання творити. Я знаю, вона хоче малювати так само сильно, як я хочу писати. Тому я не дам їй зупинитися зараз. Нізащо.

— Авжеж, доведу, — нарешті сказала вона, підіймаючи свої красиві блакитні очі на мене. Я бачив, що ще пару хвилин тому вона точно плакала. — Я стану кращою на резиденції і тобі доведеться довго вибачатися переді мною.

Мені подобався її тон, впевнений і твердий, не зважаючи на сльози, які знов стояли в її очах. Я знав, що вона точно могла бути дуже цілеспрямованою і працьовитою. Це довели останні тижні її роботи з мольбертом.

— Добре, — я кивнув. — Якщо ти станеш кращою на резиденції, я прийду і буду довго вибачатися, — легко погодився я, усміхнувшись дівчині.

Почувши ці слова, вона також злегка посміхнулася.

— Але якщо до цього часу тебе не візьмуть кудись сценаристом, то можеш навіть не приходити, — раптом сказала вона.

— Що? — я дійсно здивувався.

Як так? Вона що... Що вона намагається зробити? Навіщо? Я реально розгубився від цих її слів. Сьогодні вперше відчув, що вона таки старша за мене. Всього на півроку, але блін, я завжди відчував себе досвідченішим і тому подібне, але зараз...

— Я скористаюся своїм шансом, навіть якщо отримала його таким шляхом, я доведу що гідна цього, але якщо ти сам профукаєш свій шанс на телебаченні, я тебе не пробачу. Ти маєш написати той клятий серіал. І не смій приходити, допоки твій серіал не візьмуть на екранізацію.

— Стій-стій, ти розумієш, що взяти сценаристом мене можуть хоч завтра? Але то не буде мій серіал чи щось таке... Мій можуть і зовсім ніколи не взяти. Це ж рулетка. Насправді, я вже подумав, що згоден і просто писати діалоги. Це теж цікаво і...

— Не правда, — вона подивилася прямо мені в очі. —Ти не хочеш просто писати ті діалоги... Якби хотів, то не прийшов би працювати сюди, щоб мати час написати щось вартісне. Я обміркувала все і це виявилось очевидним... Не обманюй мене. І себе теж.

Ці її слова били прямо в точку. Вона дійсно була права. Я ніколи не хотів просто писати діалоги. Я хотів писати свої історії, історії, які будуть залишатися в серцях людей ще довго після перегляду. Але я все одно розумів, що шлях до такої сторії буде довгим, скоріш за все це займе не один рік.

— Ти розумієш, що я цього отак просто не встигну зробити до кінця твоєї резиденції? То коли мені тоді вибачатися?

 

— Спочатку прийдеш просто вибачитися, а вдруге... Вдруге прийдеш тільки коли я сказала.

Сьогодні, зараз, вона вела себе впевнено, прямо як на першій нашій зустрічі. Це змусило мене усміхнутися. Вона точно не здасться... Ще й мене мотивує... Що за дівчина. Я думав, що вона скоріше розклеїться, так боявся цього.

Насправді ж по суті, в якомусь сенсі, розклеївся саме я.

— Домовились, — я усміхнувся. — Тільки спробуй після таких гучних промов взяти і програти....

Якщо вас зацікавила історія, натискайте на посилання і читайте прямо зараз роман 

"Така собі мільйонерка"!