Новорічно-різдвяний флешмоб

Лише тиждень залишився до настання нового 2021 року. За цей тиждень усі традиційно поспішають підвести підсумки року, що минув, запланувати те, чого хочеться досягти в році прийдешньому, а ще прикрасити ялинку, організувати святковий стіл і багато всього іншого не менш важливого...

А я пропоную прикрасити і наш Букнет святковими ілюстраціями та уривками з ваших творів, у яких ішлося б про Новий рік чи Різдво. Впевнена, таких назбирається чимало.

Ось моя добірочка: Новорічне оповідання "Зірка з неба впала":

Це мав бути найгірший Новий рік у її житті. Ні, вона знала, що так говорити не можна, аби не накликати ще більших неприємностей. Проте куди вже більше? Немовби десь там на небесах розкрилася  скринька Пандори та висипала на її голову купу всіляких клопотів.

Почати з колишнього... Ні, про нього вона навіть думати не буде! А потім - сусіди затопили кухню, потрібно робити ремонт. Мама хворіє. У зимових чоботах відлетіла підошва. І - мов ягідка на торті - той клятий корпоратив. Генеральний директор вирішив показати свою креативність, сучасні тенденції, те-се... І народив ідею - усім прийти в маскарадних костюмах. Щоб, розумієте, створити дружню і невимушену атмосферу! Хай їй грець, тій атмосфері!

Але йти було треба, нікуди не дінешся від цього фарсу. На придбання костюма грошей уже не вистачало - згадані вище негаразди пробили солідну "дірку" у бюджеті. Тому після роботи  забігла до подруги, котра працювала костюмером у театрі, щоб випросити на один вечір яке-небудь вбрання.  Приміряла кілька костюмів. "Та як у цьому ходити? - обурилася. - Як не шлейф на два метри волочиться, то кринолін такий, що в двері не пройдеш!"

Інка винесла ще одну сукню - таку, як носили на початку двадцятого століття ( чи в кінці дев'ятнадцятого - Злата достеменно не знала). Була вона приємного бузкового кольору та йшла в комплекті з капелюшком із густою вуаллю.

 - Нехай буде ця, - Злата махнула рукою. - Якось мені все одно. Аби відбути той захід пошвидше.

***

Збиралася на свято, а настрій був нижче плінтуса. Оце так свята, оце так Новий рік! Уперше за багато років доведеться зустрічати його в гордій самотності. Вона й готувати нічого не буде, купить пляшку шампанського, якогось тортика, увімкне романтичну комедію, нареветься досхочу та й ляже спати. Одна - самотинонька, навіть кота не спромоглася завести...

Таксист із цікавістю дивився на молоду жінку, одягнену в вінтажну сукню з мереживом, чорну шубку та капелюшок з вуаллю. Втім, за роки своєї роботи він і не таке бачив. Тому нічого не став запитувати - тим більше, що дамочка похмуро мовчала усю дорогу - видно, була не в настрої. Попросила зупинити біля пафосного ресторану, на стоянці поблизу якого вже тісно було від  автівок. Розплатилася і вийшла з салону.

Таксист повільно натиснув на газ, а очі все ще стежили за худенькою постаттю, що зникла в розчинених дверях, над якими переливалася кольорова гірлянда з написом "Щасливого Нового року!"

Був вечір 30 грудня... ( продовження читайте ТУТ)

Гумористичне фентезі про "попаданців навпаки" - "Учениця мага в королівстві Гламурія"

Уся дружня компанія попрямувала до стійки, за котрою стовбичив високий чолов'яга - повністю лисий, проте з химерно підстриженою бородою. Його руки вкривали татуювання. Емері, мабуть, занадто захопилася розгляданням екзотичної зовнішності незнайомця, бо той раптом змовницьки їй підморгнув.

 - Ну, що будемо замовляти? - прогудів він басом.

 - Пригощаю усіх своїм улюбленим коктейлем, - заявив Артем.

Лисий кивнув і заходився спритно наливати у склянки, що невідомо звідки виникли перед ним, різнобарвну рідину із пляшок та флакончиків, які стояли позаду на полицях. Все це він робив так швидко, що наша трійця не встигала стежити за його рухами.

 - Це, певно, якийсь дуже сильний маг,  котрий, до того ж, знається на алхімії, - припустив Луцій упівголоса.

Себастьян згідно кивнув.

Скоро "алхімік" поставив перед кожним із них склянку з напоєм, що переливався усіма барвами веселки, а зверху ще й стирчала якась соломинка - певно, для краси.

 - Це можна пити? - про всяк випадок уточнив Себастьян.

 - Не тільки можна, але й треба, - весело вигукнув Артем. І перший показав, як це робиться, відсьорбнувши із склянки через ту саму соломинку.

Усі взяли його за приклад і долучилися до дегустації.

 - Смачненьке, - сказала Емері.

 - А чи можете ви, вельмишановний майстре, поділитися рецептом цього магічного еліксиру? - спитав Себастьян у "алхіміка".

 - Ні, що ви, це секрет фірми, - таємниче відповів той. - Хіба що можу повторити, а ви дивіться уважно!

 - Повтори, чом би й ні, - Сергій першим подужав свій "еліксир" та простягнув склянку за добавкою. - Тепер я пригощаю!

Поки бородань готував чергові напої, а Ян безуспішно намагався зрозуміти, з яких компонентів вони складаються, до стійки підійшов ще якийсь хлопець.

 - Один фірмовий! - недбало кинув він.

"Алхімік" тут же повторив свої загадкові маніпуляції, після чого узяв зі стійки якусь маленьку коробочку, підніс до склянки з напоєм, щось клацнуло - і раптом її вміст спалахнув синім полум'ям.

Маги аж зойкнули в три голоси, дивлячись на те, як хлопець схопив склянку і одним махом перехилив рідину, яка тільки що так гарно горіла, собі в рот. Ще й вдоволено поклацав язиком.

 - Та тут одні маги навколо, - знову пробубонів собі під носа Луцій. - Лише ми втратили свою силу і геть безпорадні... Як нам тепер повернутися додому?

 - А де ви живете? - повернулася до нього Настя, зачувши останні слова.

 - У Ліанорі, - відповіла Емері.

 - Це що, якийсь новий житловий масив? - здивувалася їхня нова знайома. - Ніколи про такий не чула!

 - Ні, Ліанор зовсім не новий, нашому королівству вже більше тисячі років, - трохи образилася за свою батьківщину Емері.

 - То ви не місцеві, десь здалеку приїхали! - здогадалася Настя. - А ночувати де плануєте?

Маги невпевнено знизали плечима.

 - От що, давайте швиденько пошукаємо Даника з Катею, бо поки ми тут тусуємося, вони вже могли і здиміти, - слушно зауважив Артем.

Всі шестеро почали обходити велику залу, уважно роздивляючись танцюючих, зазирнули і до вбиральні, і в хол, і в роздягалку - та парочки закоханих ніде не було видно.

Поблизу вішалок з різнобарвним верхнім одягом нудьгувала жіночка середнього віку з вибіленим кучерявим волоссям та очима, яскраво підведеними синьою фарбою.

 - Марго, - звернулася до неї Настя, - ти Даню з Катькою не бачила?

 - Та вони вже додому пішли, - позіхнула білявка. - Мабуть, з півгодини тому. Даник ще скаржився, що завтра йому рано на роботу вставати, а то б іще "позависав".

 - От непруха, - Настя обернулася до компанії. - Вони уже пішли, і то давненько... Мабуть, зараз в себе вдома, на Троєщині, спатоньки лягають.

 - Мила панно Насте, - благально поглянув на неї Себастьян. - Можливо, ви будете настільки люб'язні, що підкажете, як нам дістатися до тієї Троєщини?

(продовження історії - ТУТ)

Запрошую до участі в марафоні Олену Скуловатову, Мілу Кострицю та Ярину Мартин ( якщо ви, звісно, маєте час і бажання))