Не знаю. як у вас, а з моїм Миколаєм завжди трапляються всілякі пригоди. От і сьогодні таке було...

Раптом посеред ночі легенько рипнули двері, і в щілину зазирнуло блискуче око, над яким кошлатилася біла брова. Потім висунувся кінчик білої бороди. Було тихо. Тому Миколай, полегшено зітхнувши, ступив на поріг і здивовано завмер.

А завмирати було від чого. На височенькій барикаді із зимових капців поважно валявся кіт. В одній лапі він тримав транспарант зі словами "Добро пожалувати!", другою вітально запрошував Миколая заходити. Рудий нахаба на повні котячі легені горланив святкову кото-миколайчикову пісню "Миколай, Миколай, кота мнясом пригощай!".

- Цить, тихіше, будь ласка, - прошепотів, відмерши, Миколай. - Я прийшов до твоїх дволапих з подарунками. Пропусти мене.

- Здоров, здоров, бородатий, - весело мнявкнув кіт. - Давно не бачилися - цілий рік! Жалуй добро - і проходь, хто тебе тримає...

Котяра ще раз зробив запрошувальний жест лапою і з новою силою загорланив:

- Миколай, Миколай, кота мнясом пригощай!

- Ну май совість, коте! - прохально заглянув котяці в очі Миколай. - Я не запасся м'ясом - якось з голови вилетіло... З подарунками для твоїх дволапих так закрутився, що світа білого не бачив...

- Я? Совість? - зробив вуха майданчиком кіт. - Ти з ким це торгуєшся, Миколаю? Моїми дволаписками він прикривається... А про мняу хто подумає!?

Котисько грізно підвівся на барикаді, аж захиталися високі черевики зі шнурівкою на товстелезній підошві й дзенькнула ложка для взуття. Розпушивши хвоста, рудий розбійник відкинув транспарант, взяв лапи в боки і посунув на Миколая...

А що було далі - читайте тут. 

З Миколаєм! :)