Таким же хворобливим, як і я, потрібні психологи, відповідне лікування, але от мені тільки друге, адже я все прекрасно розумію і те, що саме я довела себе до цього стану, а от інші дивлячись на свої кістки, які відбиваються у дзеркалі, вважаючи що це нормально, хоча усі довкола твердять що ні. «Та що мені думка інших, якщо я права і красуня! Вони цього не розуміють, а тільки заздрять» - говорять вони самі до себе і навіть не підозрюють що «збирач душ» вже на їхньому порозі. Я не серед числа цих людей, бо розумію і розуміла усе що робила і все це відбувалося з розумом та на підсвідомому рівні. Я рішуче й напористо знищувала сама себе, травила свій організм, знущалася над ним, і все заради чого? Щоб померти? Щоб проіснувавши трохи віддати душу Богові, чи дияволу? Мені не було значення кому, а головне те, що я зживу себе з цього світу. Якби не Дмитро, друг із минулого з уродливим шрамом, який я любила, якби він мене тоді не знайшов, не привіз у лікарню, не змушував жити, не показував яким прекрасним може бути навколишній світ, не показував мені кожну сторону, а не тільки під тим кутом, який я бачила, не заставив полюбити себе теперішню й не вселив думки, що мене можуть кохати й просто так, то я б вже давно була у обіймах сирої, прохолодної землі...

ЛЮБИ СЕБЕ.. ЖИТТЯ.. ЙОГО...

Ось і добралися ми до фінальної глави та розклали усі крапки над "І"...

Запрошую до прочитання історії Марії, яка стала для Дмитра, друга із дитинства, не просто дівчиною, а МРІЄЮ, яку він так прагнув здобути й врятувати від самознищення, адже хвороба анорексія не вибирає, а просто поглинає й душить у своїх сталевих "обіймах"!

Ця книга є безкоштовною, тому сміливо додавайте у свої бібліотеки))) Буду рада і вашій підписці на мою сторінку

P.S... люблю та обнімаю кожного, адже без читачів я просто автор, а з вами Я Є Я❤.❤.❤.