"Адель та чортівня". Трохи пекельного гумору.

Вітаю усіх! Пропоную вашій увазі книгу про чорта на ім'я Амаргодон, який потрапив у місто Київ і вирішив боротися зі злом. Ось такий виверт! Кияни навіть чорта допечуть! Сподіваюся, вас зацікавлять веселі пригоди чорта у наших краях.  І, щоб не бути голословною, ось вам уривок з роману "Адель та чортівня":

"- Амаргодон! Прибув новий суб'єкт! – пролунало ззовні.

Чорт підскочив, як ошпарений смолою грішник, і поспіхом метнувся до відчинених дверей. Звідти, розв'язно прихилившися до вимазаного смолою одвірка, йому посміхався Геркулобус, життєрадісний сірий диявол. Кращий друг сумного рудого Амаргодона.

  - Ось, підписуй документ про передачу, – Геркулобус, музично посвистуючи крізь дірки між кривими зубами, простягнув брудно-сірий пергамент. – Грішна душа, числом – одна. Іменем – Василь Рачук. Причина смерті – загинув  у автокатастрофі.

  - За що його сюди? – Амаргодон кивнув гострим неголеним підборіддям у напрямку до візка, з якого стирчала голова грішника.

  - А я звідки знаю? -- пересмикнув плечима Геркулобус. – За ним, начебто, багато гріхів водиться. Вбивства там, пограбування... На всю вічність станеться. Та не наша це турбота! Наша справа – смажити, пекти, варити, вилами колоти... Підписуй і приймай душу.

  Він простягнув Амаргодону витончено зроблену чорнильну ручку з гірського кришталю. За прозорим склом, що дзвеніло від доторку чортячих кігтів, розливалася густа червона рідина. Амаргодон спробував поставити вигадливо закручену  карлючку – свій підпис. Але не зміг, бо криваве чорнило засохло. Чорт роздратовано трусонув ручкою і знову дряпнув по пергаменту. І знову з нульовим результатом.

  - Здається, кров засохла. Несвіжа, напевно. Зовсім не пише! – сказав він Геркулобусу, пильно розглядаючи роздвоєний кінчик пера, схожий формою на свинячу ратицю.

  Сірий чорт ображено вихопив з рук рудого ручку. Старанно помахав нею, подихав на перо, щоб гарячим диханням розтопити криваве чорнило.

  - Ця кров – справжній раритет! – гордо зауважив він. – Їй без малого п'ятсот років!

  - Та невже, – недовірливо посміхнувся Амаргодон. – І в жилах якої дохлої знаменитості раніше текло твоє чорнило?

  - Папи Олександра Шостого з роду Борджіа, – похвалився Геркулобус. – Його підсмажує Мордоріз у Шостому колі. Ледве випросив у жаднюги, щоб продав мені невелику скляночку, розміром з перепеляче яйце. Віддав за це двісті п'ятдесят свіжездертих шкір.

  - З глузду з'їхав! – здивовано роззявив рота Амаргодон. – За таку ціну  можна купити цілий казан крові! Навіть два.

  - А навіщо мені звичайна кров звичайних людей? – Геркулобус презирливо скривив тонкі сірувато-рожеві губи. – Кому вони цікаві? Хіба можна порівнювати їх з Римським папою, який в своєму роді був справжнім чортякою?!

  - Навіщо я намагаюся тебе переконати? – зітхнув Амаргодон. – Добре, бережи свій раритет, а я підпишуся іншою ручкою.

  Амаргодон повернувся в незатишну, неприбрану комірчину, що служила йому водночас і житлом, і місцем роботи. Покопирсався в кутку, біля вогнища, де купою  валялися щипці, вила, гаки і загострені палиці – незмінні знаряддя праці будь-якого порядного чорта. Насилу знайшов на самому дні брудне гусяче перо і повернувся до Геркулобуса, що терпляче чекав біля візочка з грішником.

  - Гусяче перо! Це ж треба, який антикваріат! – глузливо хмикнув сірий чорт. – А як ти їм будеш писати без крові?

  - Кров знайдеться, – Амаргодон кивнув у бік грішника Васі. – Він послужить мені тимчасовою чорнильницею. Буде йому покарання номер один.

  Амаргодон підійшов до розхитаного візочка, що скрипів і тхнув, справді, по-диявольськи. Новопереставлений грішник Василь Рачук від його доторку прийшов до тями і розплющив очі. Коли душа покидає земне тіло і попадає в Підземний або Небесний офіс, то вона знову матеріалізується і набуває того самого вигляду, який мала напередодні смерті. Тому блакитні Василеві очиська витріщилися на диявола по-жаб'ячому, як і за життя.

  - Свят, свят, свят... – перелякано заголосив Вася, намагаючись невміло перехреститися тремтячою рукою.

  - Хреститися і молитися треба було раніше, – лагідно посміхнувся Амаргодон. – А зараз вже занадто пізно. Засудили тебе, Василечку. На цілу вічність.

  - А ти хто такий? -- з жахом простогнав свіжепомерлий, гарячково забиваючись у куток візка.

  - Люди звуть мене чортом, – буденно пояснив Амаргодон.

  - А де твої роги?

  Дияволу урвався терпець.

  - В дупі! – смачно плюючись, заявив він. – Давай палець.

  Вася боязко витягнув шию і зазирнув Амаргодонові за спину. Рогів на зазначеному місці не виявилося. На голові їх теж не було. Тільки темно-руде, розпатлане волосся, що стирчить в різні боки. Та ще – чорні очі, що палають дивним вогнем. І тижнева щетина на смаглявому, негарному, забрудненому порохом обличчі. «Роги б йому, та хвіст з копитами – був би викапаний чорт. А так, біс його знає хто такий! Схожий на бомжа в шкіряному прикиді», – подумав хлопець.

  - Та чорт я, чорт, – байдуже підтвердив Амаргодон. – Де ти бачив бомжів у шкіряному прикиді? Мені здається, вони в ганчір’ях ходять. Знаєш, скільки волоцюг пройшло через мій казанець? Сотні три, не менше. Іншої шкіри, окрім власної, я на них не помітив.

  Вася злякався не на жарт.

  - Ти вмієш читати думки?! Геть, нечиста сила! – заволав він, нервово хрестячи лоба і груди: – Боже, допоможи!

  Амаргодон безпорадно розвів руками і повернувся до Геркулобуса, який ліниво жував ковбасу з печінки. Ковбасами з кишок грішників торгувала на площі Святої Інферналії завзята чортиця Матюріна, у яку був давно і нещасливо закоханий Амаргодон.

  - Ти бачив такого недоумка, друже?! Яких дурних забобонів набрався він нагорі? Думає, що чорти хреста бояться! – Амаргодон схилився до переляканого Василя і глузливо гукнув: – Не хрестися, дурненький, не допоможе! Ми служимо якраз тому, кому ти молишся. І якщо вже Він вирішив, що твоє місце у Пеклі, значить така твоя доля. Кожному дається по гріхах. Простягни палець!

  - Навіщо тобі мій палець? Зжерти хочеш, чортяка? Не дам! – хрипко пробурмотів Вася і закотив очі, майже впадаючи в непритомностість.

  Амаргодон докірливо похитав головою і вкусив грішника за вказівний палець. Зуби у чорта були довші від людських, гострі, з іклами, схожими на вовчі. А палець Васі виявився коротким, м'ясистим, з витатуйованим синім «Я», останньою буквою кривуватого напису «ВАСЯ»; по одній букві на кожен палець, крім великого.

  З надкусу потекла кров. Амаргодон зосереджено змочив гусяче перо. Вася втратив тяму і тепер валявся на дні візка, розкорячивши кінцівки і висолопивши язика.

  - Навіщо так реагувати? – щиро здивувався Амаргодон. – Нічого страшного з тобою не станеться. Ти вже помер! Що може бути гірше?

  - Новенькі завжди такі лякливі й полохливі, – підтакнув Геркулобус, підставляючи папірус під гусяче перо, з якого щедро капала Василева кров. – Ніяк не звикнуть до вічності".