Новий розділ роману "Два життя"

Запрошую до прочитання! Відтепер життя героїв має разюче змінитися. Але чи будуть це зміни на краще, чи, навпаки, вони ще пожалкують за тим, що вирішили вибиратися з острова?

І взагалі, чи матиме гра, в якій вони беруть участь, логічне завершення? І хто стане її переможцем?

Шукайте відповіді в гостросюжетному романі  "Два життя"

На даний час книга займає перше місце в жанрі "трилер" та  37-ме в "Сучасному любовному романі", а серед усіх  63 книг, прийнятих до участі в конкурсі "Кохання не купити", є десятою в загальному рейтингу і першою за коментарями. Дякую всім, хто мене читає, і,  за традицією, пропоную уривочок з нового розділу:

Ірина подумала — це ж треба, як у таких екстремальних ситуаціях з людей злітає наліт цивілізації та повертаються давні природні інстинкти — полювання, пошуку їжі, згуртування у спільноту заради того, щоб вижити. 

Отож після скромного обіду всі тепло вдяглися ( бо надворі похолоднішало, дув рвучкий північний вітер, який поблизу води здавався особливо пронизливим) і подалися на пошуки здобичі.

Вийшовши з-під прихистку дерев, відчули сповна  усю неприємну атмосферу пізньої осені. Проте відступати ніхто не збирався. Понатягувавши на голови капюшони курток та поховавши руки в кишені, пробиралися через високі, майже в людський зріст, очерети. Правда, жодної живності поки що не надибали. 

Розговорилися про качок, лебедів та інших водоплавних птахів. Останнім часом усі їхні розмови рано чи пізно перескакували на їжу. Було страшно подумати, що може випасти сніг, замести усе навколо — що тоді їсти? 

А з іншого боку, якщо вдарять морози — озеро замерзне, і вони зможуть перебратися на інший бік та дістатися до цивілізації. Тільки от  морозів поки що не було. Лише похмура вогкість, низько навислі хмари, шелестіння брудного опалого  листя під ногами і той осоружний вітер.

І тут Вадим, який ішов попереду, раптом зупинився.

 — Ви бачите? — гукнув він. 

Усі подивилися в тому напрямку, куди він вказував. І побачили човен! Справжній, дерев’яний старенький човен, який невідомо звідки взявся ( можливо, вода вкрала і прибила до берега в цьому богом забутому місці, а може, сталося якесь нещастя, і господар його вже покоївся на дні озера?) Втім, усе це не мало жодного значення!

“Острів’яни” збуджено загукали, навперебій висловлюючи свою радість. Тепер можна буде переплисти на той берег. Їхньому вимушеному усамітненню настане кінець! 

Проте, не все було так просто. Човен застряг в очеретах не поблизу  берега, а на міні-острівці, який, певно, був колись “півостровом” і з’єднувався з великим островом невеликим перешийком, а потім вода прибула і відрізала цей шматочок суші від “великої землі”. Він густо поріс очеретом, а якраз посередині того острівця і стримів човен. Щоб дістати його, потрібно було спершу перебратися через смугу води.

Чоловіки стали розмірковувати, як краще дістатися до човна. У будь-якому випадку виходило одне —  слід роздягатися й лізти в воду.

 — Ну, є серед нас “моржі”? — запитала Неля, глузливо дивлячись на Ніка. Було видно, що вона його на дух не переносить, і чоловік відповідав самопроголошеній  “отаманші” тим самим. 

 — Я б залюбки, але маю ревматизм, мені не можна переохолоджуватися, — швидко заявив Вадим. — Бо тут немає антибіотиків і протизапальних засобів, без них мені торба.

 — А в мене горло болить, — сказав Олег. — Як полізу в воду, то сто відсотків захворію ще дужче.

 — Все ясно, — сказав Нік до Матвія. — Лишаємося ми з тобою.

Той мовчки кивнув і почав роззуватися. 

Повністю книгу читайте ТУТ